"Куплю собі пачку вітамінів і ще трохи попрацюю тут". Як займаються наукою в Україні
Опубликованно 29.03.2018 17:23
Багато вчених сьогодні намагаються вирішити питання лікування діабету?
Важко оцінити точну кількість, але воно велике. Є окремі дослідницькі лабораторії. Також існують наукові установи, в яких проводять дослідження цього захворювання і шукають шляхи його лікування. Досить поширена практика створення певних об'єднань вчених. Наприклад, Європейська федерація дослідження діабету (EFSD) проводить багато заходів (конференцій або майстер-класів), а також займається фінансуванням проектів через систему грантів. Однозначно – кількість досліджень зростає, однак ефективне лікування поки знаходиться на стадії розробок.
Який з методів, які зараз відчувають вчені, може принести швидкі результати?
Існує два типи діабету. Діабет 1-го типу – це в основному вроджена проблема. Як правило, в організмі порушено виробництво інсуліну, або він виробляється в недостатній кількості. Найперспективніший варіант лікування – вживляння в організм клітин, здатних виробляти інсулін. Це дозволяє полегшити стан хворих. Важко сказати, як швидко пройдуть клінічні випробування цього методу, але на моделях він працює досить класно. Таке лікування діабету буде персоналізованим, тому що у кожної людини своя форма патології.
Діабет 2-го типу розвивається у відповідь на дію певних чинників. Одна з найбільш поширених причин – це неправильне харчування. Зокрема споживання значної кількості вуглеводів, транс-жирів може бути причиною виникнення діабету. Успішність лікування хвороби залежить від того, на якій стадії її виявили: на ранній або розвиненою. При діабеті другого типу інсулін, як правило, виробляється в надмірній кількості, однак м'язові тканини недостатньо ефективно на нього реагують. Це призводить до зменшення транспортування глюкози в клітини і, як наслідок, підвищення її вмісту в крові. Велика кількість як інсуліну, так і глюкози призводить до розвитку багатьох патологій. Наприклад, у багатьох людей, хворих на діабет, з часом розвивається сліпота через порушення обмінних процесів у кришталику ока.
Над яким методом лікування діабету працюєте ви?
Наша дослідницька група припустила, що використання наночастинок може допомогти в лікуванні діабету. Ідея полягала в тому, що є певні іони металів, що мають дію, подібну до інсуліну: наприклад, хром і молібден. Ймовірно, це дасть змогу хворим на діабет 1-го типу скоригувати дозу інсуліну і зменшити побічні ефекти від хвороби. Треба розуміти, що поки неможливо вилікувати її повністю, лише на ранній стадії можна запобігти її розвиток.
Розвиток діабету 2-го типу потенційно можна буде зупинити за умови раннього діагностування, підвищивши чутливість клітин до інсуліну. Діабет не лікується, але ми могли б спробувати розробити технологію зменшення патологій. Наприклад, якщо придушити дію інсуліну на мозок (а саме він найбільше "страждає" від діабету 2-го типу), то можна навіть уповільнити його старіння.
Наскільки вчені просунулися в дослідженнях старіння мозку?
Для того, щоб якось впливати на процеси старіння мозку, потрібно дослідити, як все працює. З розвитком технологій і лабораторних технік накопичується все більше експериментальних знань. Проте є відчуття, що чим більше ми знаємо, тим більше ще потрібно дізнатися. Ті фактори, які були невідомі або не розглядалися як значущі раніше, стають визначальними. У моєї дослідницької групи є ідея дослідити механізми, пов'язані з уповільненням процесів старіння під дією обмеження харчування. Відомо, якщо організм з віком зменшує споживання їжі, то потенційно його когнітивні функції зберігаються довше. Ми намагаємося об'єднати це твердження з теорією запалення (з віком кількість запальних процесів зростає). Хочемо з'ясувати, як відрізняється метаболізм у людини, мозок якої старіє швидше. Якщо ми будемо знати, на що впливати, це дасть нам можливість принаймні подумати, як це можна зробити.
Які дослідження в майбутньому будуть більш перспективними: комплексні або дослідження однієї проблеми?
Основна проблема дослідників у тому, що вони сфокусовані на вузькому колі питань. Буде результат, якщо під один знаменник вдасться підвести людей з різних галузей. Наприклад, у Німеччині є дослідники старіння мозку, але у них не вистачає знань з біохімії, щоб розібратися з проблемами метаболізму. Потрібно розуміти, звідки мозок бере енергію для функціонування. Саме біохімічні питання допомагає їм вирішувати наша група дослідників.
В Україні є розуміння, що потрібні нові підходи до проведення досліджень?
Тут ми можемо порівняти українську та світову науку. У світі все співпрацюють. У нас вчені бояться відкритості й позбавляють себе можливості на альтернативні думки, а іноді і конструктивну критику. За 15 років я знайшов можливість співпрацювати тільки з двома лабораторіями, але сподіваюся, що співпраця в межах України розшириться. У світі все більше схиляються до обговорення. На одній з конференцій я поділився результатами нашої роботи та планами на майбутнє. Присутні мені порадили багато класних ідей і звернути увагу на нюанси, про які ми навіть не замислювалися. Точки зору були різні, а тому зав'язалася цікава дискусія. Фактично, я вийшов звідти з повністю сформованим проектом. У нас в Україні не вистачає можливості обговорювати результати зокрема і перспективні проекти в цілому. Вчені навіть під час презентації на конференціях дуже неохоче діляться тим, що вони роблять.
Україна приєдналася до європейської програми "Горизонт 2020". Чи відчули вчені, що працюють в області медичних досліджень, зміни у своїй роботі?
За цією програмою українські вчені отримали приблизно 17 млн євро. Хто з дослідників отримав ці кошти, я не знаю. Але, я думаю, проблема цієї програми в тому, що для отримання гранту необхідно вже мати прототип, діючу модель або якесь конкретне рішення. "Пошукових" програм для розвитку або перевірки ідей просто немає. Хочуть величезну кількість попередніх результатів. Отримати європейський грант простіше тим українським проектам, де є унікальна технологія. Або гранти, для яких потрібна територія нашої країни.
Тому, як правило, фінансування шукаємо самі: зараз подали проект на програму RISE. Це більше програми по обміну досвідом між спеціалістами різних галузей. Основне завдання – саме об'єднати фахівців з різними експертизами. Це важливо, тому що успішні гранти зазвичай формуються при наявності сформованої різнопланової команди дослідників.
Як ви оцінюєте для розвитку науки підтримку, декларовану державою?
Хотіли б вірити, але думаю, що нічого не буде, принаймні в найближчому майбутньому. По-перше, потрібно збільшувати фінансування в десятки разів. Навіть якщо ці гроші будуть, їх потрібно дати тим людям, які зможуть їх реалізувати, а не просто роздати. Тому що просто збільшення фінансування без зміни правил розподілу призведе до банального дерибану. У нас немає правильної системи оцінки проектів. У минулому році грантів МОН дали 247, я був за рейтингом 239. Це притому, що коли я в минулому році подавався на фінансування, взагалі нічого не отримав. Для порівняння: з представлених європейських грантів вигравали близько 70%. В Україні до минулого року ця цифра для мене була 0. Коли я хотів подивитися рецензії тих, хто оцінює гранти, мені сказали, що в МОН впав сервер, де зберігалися рецензії. В цьому році я виграв грант, який спільно фінансують Український науково-технічний центр і МОН. УНТЦ справно виконує свою частину програми, тоді як МОН – ні. Міністерство повинно покривати витрати на придбання обладнання та реактивів. Мені сказали, що в бюджет МОН цих грошей не заклали.
Що робити в такій ситуації далі?
У мене з певною періодичністю виникає бажання покинути Україну, але тут є свої нюанси. У нас є багато ініціативних і розумних учнів, студентів та аспірантів. Якщо я поїду, то залишиться ще менше людей, які зможуть їх вчити, ділитися досвідом. Хоча багато хто з мого оточення вважають це ідіотизмом, я поки працюю тут. Погано те, що раніше вчені виїжджали працювати в рамках певних проектів, а зараз просто їдуть геть. Я поки вірю, що ситуація може змінитися. В інституті, де я працюю, мені виділили площу під лабораторію, але на цьому все закінчилося. Не можу її навіть обладнати. Для нормального рівня лабораторії потрібен десь мільйон доларів. Якщо хоча б 200-300 тис. дол. – вже буде європейського рівня лабораторія. Щоб реалізовувати класного рівня проекти, потрібно більше обладнання.
Проблеми у нас на кожному кроці. Навіть у базових речах. Якщо держава і виділяє кошти на реактиви чи обладнання, то дістає бюрократія. І після тонн паперів та неадекватності бухгалтерів не залишається бажання працювати з державною підтримкою. Крім того, реактиви у нас вдвічі дорожче, ніж в Європі, а їхня доставка може тривати місяцями. Для порівняння – термін доставки реактивів у Німеччині – 1-2 дні. Ексклюзивні, які потрібно штучно синтезувати, можна чекати до тижня. Спланувати дослідження при таких умовах і цінах просто неможливо. Якщо намічається щось класне, то доводиться їхати до знайомого в Німеччину і в кишені привозити ці реактиви. В цей раз їхав з Німеччини на автобусі, тому що довелося везти реактиви.
В Україні потрібно розробити нову структуру фінансування науки, що дозволить нормально обладнати лабораторії. Можливо, навіть створити певний простір, куди люди зможуть приїжджати і працювати. Щоб у вчених був стимул повертатися після роботи за кордоном. Повертатися туди, де будуть адекватні зарплати, умови й забезпечення.
Можливо, меценати погодилися б фінансувати такі проекти в Україні?
Я не можу аргументувати нашим олігархам, наскільки це потрібно. Вони не хочуть вкладати кошти в такі проекти без перспективи отримання прибутку.
У нас створюють простору для ІТ. Чому відмовляються зробити для науки?
Айтішники приносять гроші дуже швидко. Це повернення інвестицій і швидкий прибуток. У наукових дослідженнях результату можна чекати роками. Але якщо вдасться зробити відкриття, то дивіденди будуть серйозними. В Європі такі простори дуже популярні. Бюджет того ж товариства Макса Планка – десятки мільярдів, з них значна частина – це донації.
Наука ж в Україні – це не бізнес-проект. А наші бізнесмени такі проекти не розглядають, навіть якщо мають кошти. Вони навіть фінансують стартапи з гарантією повернення. Тому я не знаю, як буде далі, але, сподіваюся, що куплю собі пачку вітамінів групи В і ще трохи попрацюю в Україні.
Розмовляла Ольга Прядко
Категория: Новости
"Куплю собі пачку вітамінів і ще трохи попрацюю тут". Як займаються наукою в Україні