Крадіжки в банках носять характер стихійного лиха національного масштабу
Опубликованно 01.03.2018 00:07
- Директор-розпорядник ФГВФО Костянтин Ворушилін нещодавно заявив, що Фонд буде ініціювати підвищення гарантованої суми відшкодування вкладів. Зараз це 200 тисяч гривень. Який новий поріг зараз обговорюється і коли можна чекати рішення?
- Поки рано говорити про те, коли саме це станеться. І на скільки ця сума буде підвищена. Поки що ми можемо говорити з упевненістю про те, що в 2018 році питання буде дуже серйозно аналізуватися і буде прийнято політичне рішення щодо того, що далі робити з граничним розміром відшкодування.
- Чому саме зараз це питання увійшов до порядку денного і які основні фактори ви будете приймати до уваги при визначенні суми відшкодування?
- Щорічно затверджується план діяльності Фонду. Виконавчою дирекцією він спочатку погоджується, а потім затверджується адміністративною радою Фонду. За останні роки це питання вперше офіційно поставлено в план. Там є спеціальний розділ на 2018 рік, який присвячений тому, яким чином і в які строки протягом року буде проводитися аналіз можливостей підвищення розміру гарантованої суми. Ми спочатку повинні зрозуміти, чи готові ми в цьому році до такого рішення. Потім має бути обговорення та проведення консультацій, в першу чергу з Мінфіном і НБУ, а також з нашими міжнародними партнерами, насамперед з МВФ і Світовим банком. І після цього стане зрозуміло, про які терміни ми можемо говорити.
Насправді цілком очевидно, що сума 200 тис. грн, а на цьому рівні вона була встановлена в серпні 2012 року рішенням Адміністративної ради Фонду, а потім була закріплена в законі про систему гарантування вкладів фізичних осіб, сьогодні не відповідає економічним реаліям. До речі, в законі сказано, що розмір відшкодування не може бути менше ніж 200 тис., але може бути збільшено за рішенням Адміністративної ради. Для цього не потрібно буде вносити якісь зміни в закон, буде достатньо рішення Адмінради. А в Адмінрада, згідно з тією формулою, яка зараз є в законі, входять п'ять осіб: директор-розпорядник Фонду, двоє представників Нацбанку, один представник парламенту і один представник Кабміну – традиційно це представник Мінфіну.
Чому зараз, в 2018 році, ми почали про це говорити? У попередні чотири роки було не до підвищення граничного розміру відшкодування, враховуючи те, що понад 90 банків були визнані неплатоспроможними і передані нам. Протягом останніх чотирьох років ми були змушені здійснити виплати на рівні майже 88 млрд грн. Для порівняння можу сказати, що Фонд гарантування, починаючи з вересня 2001 року і до вересня 2012 року, тобто за 11 років (саме в 2001 були здійснені перші виплати в історії Фонду – це був банк "Слов'янський", потім був банк "Україна") виплатив 4,4 млрд гривень вкладникам 32 банків, які ліквідовувалися НБУ ще за старою процедурою, до проведення реформи, коли Фонду були надані повноваження не тільки виплатна каси, але й установи, що здійснює виведення неплатоспроможних банків з ринку. А за останні чотири роки ця сума склала 88 млрд. Тому, коли йшла, як це прийнято називати офіційно, активна фаза очищення банківської системи, і такі астрономічні суми виплат ми проводили в дуже короткий період часу, само собою, що на даному етапі говорити про перегляд розміру відшкодування у бік збільшення було просто несвоєчасно і безвідповідально.
Ми були змушені брати зовнішні запозичення для забезпечення таких обсягів виплат. Це з боку НБУ 10 млрд грн, зараз вже залишилося повернути половину, і ми розраховуємо, що в 2018 році, якщо не буде ніяких несподіванок, ми заборгованість перед НБУ закриємо повністю. Але основна проблема, звичайно, це запозичення з бюджету, оператором цих запозичень виступав Мінфін. Сума нашої заборгованості становить близько 60 млрд грн. Причому, ці запозичення здійснювалися на таких "чудових" умовах, нав'язаних нам державою. Держава гарантує відшкодування вкладів в межах 200 тис. грн за будь-якої погоди. Це завдання повинно бути виконано будь-якою ціною, і ми це зробили – система виплат працювала як годинник, незважаючи на колосальні навантаження. Але якою ціною це було зроблено.
- Ви сказали, що умови вам були нав'язані. Ким саме і чому?
- В процесі переговорів, в яких брали участь НБУ і Мінфін, а також, побічно, МВФ, була узгоджена єдина можлива на той момент схема, при якій запозичення були дуже дорогими. Я наведу цифри, щоб зрозуміти масштаб стихійного лиха. У нас на 60 млрд запозичень з бюджету, які ми здійснювали під емісію ОВДП, до моменту, коли останній транш повинен бути погашений, в 2031 році ми повинні виплатити понад 85 млрд грн тільки відсотків. Річ абсолютно абсурдна.
Коли ми спілкуємося з нашими міжнародними колегами, вони нам не вірять, тому що, коли в якійсь країні фактично більше половини банківської системи йде під укіс, тобто більшість банків виводиться з ринку, у цьому випадку, очевидно, йдеться про серйозну системну кризу, тоді фонду гарантування, або, використовуючи міжнародну термінологію, страховика депозитів надається безповоротної внесок від держави. В гіршому випадку – безвідсотковий кредит, або, якщо відсоток присутня, то в межах статистичної похибки. У нашому випадку такі умови, що ми, фактично, опинилися в квазикоммерческих умовах. Ці запозичення тоді нам були запропоновані і нам довелося їх прийняти, оскільки виплати повинні бути здійснені у будь-якому випадку, і це стосувалося на той момент сотень тисяч людей, а в кінцевому випадку взагалі 2 млн, на тлі війни, економічної кризи, абсолютно очікуваних і масштабних негативних соціальних наслідків.
Аргументація була така – Україна критично потребувала транші від МВФ, там були досить жорсткі умови щодо певних монетарних і макроекономічних показників. Тому якби нам виділили кошти на інших умовах, виникала б проблема з вимогами МВФ. Тому уряду просто треба було вирішити проблему, яка вже була на столі, ну а далі – будемо розбиратися. Тому ми вважаємо, що станом на 2018 рік вже пора розбиратися з цим, тому що це нагадує божевільну фінансову піраміду, яка буде будуватися за рахунок процентних зобов'язань. Це річ абсолютно абсурдна і немислима, оскільки ми не є приватною структурою – ми є частиною державного механізму. Трохи дивно – для того, щоб виконати зобов'язання, які взяла на себе на рівні закону держава, один з державних гравців повинен взяти запозичення на якихось "пікантних" умовах в іншого державного гравця для того, щоб потім цей державний гравець очевидно на цьому ще й нормально запрацював. Це приблизно так і виглядає. Тому зараз починаються дуже серйозні консультації із залученням МВФ, Світового банку та консультантів Мінфіну США, які постійно працюють в Україні, і, зокрема, з Фондом. Ми починаємо з того, що власне робити, який вихід із ситуації. Основну суму (тіло) кредиту, і це відповідає міжнародній практиці, безумовно, треба буде повертати, поступово, за графіком. А ось те, що стосується відсотків, з тим щось треба робити. Подивимося, як будуть просуватися ці консультації.
- Який може бути вихід з цієї ситуації?
Ми запропонували першим кроком дозволити нам достроково починати гасити свої зобов'язання за цими векселями, що давало б можливість таким чином автоматично зменшувати суму нарахованих відсотків. Хоча б не збільшувати цю снігову кулю і не давати їй розростатися. Адже на даний момент ми гасимо тільки відсотки, а не тіло. З цього приводу зараз йдуть консультації, не просто, але йдуть. Подивимося за кілька місяців, як нам вдасться домовитися.
Для розуміння – кожен рік нам нараховують більше 6 млрд грн відсотків. Кожен рік ми 1,5 мільярда виплачуємо фізично, а 5 млрд відкладається на майбутнє. Питання в тому, що ці виплати не зменшують зобов'язання банків перед нами, як кредитором третьої черги. Те, що ми будемо повертати з продажу активів або управління активами, автоматично буде йти на погашення тіла кредиту Мінфіну, а зараз на тіло ми ще не працюємо, тільки на відсотки. Відповідно, не виглядає це дивним, що ми платимо відсотки Мінфіну, не зменшуючи самої суми заборгованості? А звідки ми беремо ці 1,5 мільярда? Фактично, ми забираємо їх у кредиторів, тим самим зменшуючи шанси кредиторів нижчих черг четвертої, а це вкладники-фізособи, у яких вклади були 200+ тис. грн, і далі все черги, включаючи сьому – юридичні особи. Ми зменшуємо їх шанси отримати взагалі хоч щось. Ми за рахунок кредиторів платимо ці відсотки.
Тому це і є фактори, які вплинуть на рішення про підвищення гарантованої суми. Політична воля підвищувати суму гарантування у нас є. Ми можемо починати серйозно над цим думати саме в 2018 році, коли позаду основна фаза виведення банків з ринку, і ми вже можемо принаймні якісь фінансові потоки прогнозувати. Питання – коли і на скільки. Ось це залежить від того, яка у нас буде ситуація, у першу чергу, з нашими запозиченнями. Буде вирішено цивілізовано питання з цими відсотками, а також що ми зуміємо врятувати тих активів, які є в неплатоспроможних банках. Ці два фактори будуть визначати, коли ми будемо готові взяти на себе додаткові фінансові зобов'язання, пов'язані з підвищенням суми відшкодування.
Це не може бути якесь популістське рішення. Є законопроекти, де деякі депутати, очевидно, щоб сподобатися електорату, кажуть: "Давайте буде мільйон". Давайте відразу 100 млн, навіщо ці дрібниці. Але суму виплат, яка підпадає під гарантію, треба зіставляти з фінансовими ресурсами, які ми зможемо назбирати. Чим вище граничний рівень, тим більша сума наших потенційних зобов'язань. І в цій математичної моделі є межа ризиків, дозволена червона лінія, далі якої ми піти не можемо. Саме вона буде нас обмежувати.
Якщо поставити питання таким чином - а до якого рівня було б справедливо підняти граничну суму виплат, то зрозуміло, що плюс 50-100 тис. грн не вирішать проблему. Але ця планка також не може бути дуже високою, оскільки ніде у світі не вирішується проблема великих вкладників за рахунок механізму безпосереднього гарантування. Це в першу чергу орієнтована на середній клас і нижче, це функція соціального захисту, а не захисту "квазі-інвестицій". Тому, очевидно, мова не йде ні про які мільйони, але прив'язка для нас виглядає приблизно так: якщо, скажімо, до початку кризи 200 тис. грн в еквіваленті було 25 тис. дол., а ми знаємо, що це було свідоме рішення з боку держави заохочувати людей економити в іноземній валюті, і людина орієнтувалася на ці 200 тисяч, а потім протягом короткого проміжку часу вона раптом стає вкладником 200+, причому набагато більше 200+, через девальвацію національної валюти, то, я думаю, що при розрахунку гарантованої суми відшкодування потрібно орієнтуватися саме на таку категорію вкладників та забезпечити їх потрапляння під захист системи гарантування. Це було б справедливо.
- Тобто, йдеться про 800 тисяч гривень?
- Я не думаю, що це 800 тис. гривень, я думаю, хоча б тисяч 500 повинно бути. Але це ми говоримо про загальні роздумах і особистих експертних передчуттях або очікуваннях. Тому що офіційний скрупульозний аналіз тільки починається і офіційні консультації тільки починаються. Тому зараз говорити про якісь конкретні установках, тобто про термін і про суму, не можна.
- Я так розумію, що немає зведеного аудиту по банкам, які перебувають під управлінням Фонду, щоб говорити про потенційної вартості їх активів?
- В переважній більшості банків перед передачею нам відбувалися різні метаморфози з їх активами. Є невелика кількість більш-менш великих банків, де на балансі були присутні реальні активи. При цьому, більш-менш якісні активи. Це одиниці – банки типу "Форуму" або "Діаманта". А переважна більшість банків – це просто національна катастрофа. Оскільки були банки, де на момент переходу під наше управління не було навіть стільців, столів і дверних ручок. Про яку роботу з активами в цьому випадку може йти мова? Я не хочу акцентувати увагу на тому, як це могло статися будь – де був банківський нагляд, правоохоронні органи – я констатую факт. Причому часто це відбувалося зовсім химерним способом. Наприклад, в останні місяці перед тим, як банк передавався нам, коли вже було очевидно, що банк "не жилець" – саме в цей період активи успішно розмивалися, великі вклади дробилися примітивним і цинічним способом. Неозброєним оком було видно, як зменшувався обсяг активів, як вони просто, як в "Дельті" сотні мільйонів доларів кудись переводилися. А з іншого боку, ми бачили, як зростала сума наших потенційних виплат. Безумовно, ми намагаємося, щоб такі збитки компенсувалися власниками, топ-менеджерами, тому що це прямі наслідки їх "творчості".
Другий об'єктивний фактор – ситуація, в якій зараз знаходиться країна. Сказати, що у нас дуже ємний ринок для того, щоб проковтнути таку масу банківських активів, які можуть бути виставлені на ринок, це було б явним перебільшенням. Коли ми починали роботу з продажу активів неплатоспроможних банків, виявилося, що навіть нормальної інфраструктури ринку під це немає. Багато речей ми створювали фактично з нуля, будучи законодавцями мод. Наприклад, перейшли на ProZorro.Продажу, ввели голландські аукціони, ввели безпрецедентну систему розкриття інформації про активи – це всі напрацьовувалося на ходу. Катастрофа була з торговельними майданчиками, серйозні проблеми з оцінювачами, багато з яких не звикли професійно виконувати свою роботу.
І третє, що стосується роботи з активами. Наша, без перебільшення, неймовірна у всіх відносинах судова система, яку ще доповнюють певні недоліки у роботі правоохоронних органів, реєстраційної служби, нотаріусів, державної виконавчої служби – часто не дає нам шанс нормально розібратися з активами, які до нас таки дійшли. Тобто, великі позичальники в цій країні захищені набагато краще, ніж Фонд. Кожен раз, коли ми стикаємося з цим, це все одно, що квиток на війну – суди дуже часто виявляються не на нашій стороні. Так, судова система недореформирована, але поки вона буде реформована, нам нічого буде продавати. Тому це має характер стихійного лиха національного масштабу. Застави вибиваються, кредити стають бланковими за одну ніч, реєстратори приймають і роблять якісь дії всупереч здоровому глузду, з'являються якісь "ліві" нотаріуси, виконавча служба практично не працює. У нас десятки тисяч судових справ і десятки тисяч виконавчих проваджень. Якщо ми говоримо про дрібних або середніх справах, ще куди не йшло. Але коли йдеться про більш великих гравців, то дуже часто ситуація складається не на нашу користь.
Ще є тренд на оскарження рішень НБУ про визнання банку неплатоспроможним, а отже відповідно і наших рішень щодо тимчасової адміністрації та ліквідації. Більше 20 банків перебуває в цьому процесі. У будь-якій цивілізованій країні власник істотної участі після того, як його банк визнаний неплатоспроможним, переживає тільки за одне – яким чином не втратити інші активи, які у нього ще залишилися. За кордоном це стимулює людей – вони розуміють, що не треба гратися в такі речі в банках, адже справедливість восторжествує, і ти будеш покараний і ніде не сховаєшся. У нашій країні – навпаки. Власники не тільки не переживають за ті активи, вони йдуть до суду і виграють ці суди. За кордоном акціонер не є абсолютно безпорадним, і якщо він вважає, що рішення щодо банку, яке було прийнято регулятором, неправильне, то він подає в суд. Якщо в суді ти доведеш, що має бути інакше, то ти отримуєш від держави компенсацію. Але варіанта, при якому ти зупиняєш процес ліквідації, ні, це нечувана ситуація. Однак у нас відбувається саме це.
Ці люди досягають дві мети. Перша мета – якщо рішення НБУ про неплатоспроможності або ліквідації були неправомірні, значить переслідувати людину не за що. Більше того – це постраждала сторона, треба молоко за шкідливість за державний рахунок видавати. Обнуляються будь-які можливості по залученню власників до відповідальності. А перед цим відбуваються висновки активів, вибивання застав, і т. д. Це масовий вид спорту, улюблений серед акціонерів. У них достатньо часу, щоб "вирішити" свої питання, потенційно за рахунок платників податків і банківської системи. Реально ситуація виглядає так, що вони обнуляють можливість переслідування їх в кримінальному порядку. І друге – вони добираються до тих активів, які там ще залишилися, і спокійно ними розпоряджаються. Бо в таких судових рішеннях є ще суто український винахід, коли суд приймає рішення на користь колишніх акціонерів, то інтереси акціонерів захищаються виключно у частині активів, але не зобов'язань. А зобов'язання покладаються на Фонд гарантування. У нас є такі собі "Укрінбанк", "Златобанк", хоча, на жаль, цими двома банками цей перелік не вичерпується. Якщо б всі ці судові процеси по оскарженню рішень НБУ та Фонду закінчилися не на користь держави, то ми втратили б контроль приблизно над половиною всіх активів банків, які нам передано. Це стосується не дрібних банків, а порівняно великих.
Тому є два моменти, які не дають можливості зробити точні оцінки. Перший – ті дивні ситуації, які відбуваються з активами банків до того, як вони переходять до нас. Друге - готовність ринку цивілізовано переварити таку кількість активів. Плюс тяганина в правоохоронних органах, судах та Мін'юсті дуже серйозно знижує ринкову вартість активів. Це питання не тільки Фонду, це питання держави в цілому. Ми зверталися в свій час навіть в РНБО, пропонуючи скликати засідання і обговорити це питання в комплексі, тому що це виходить за межі якоїсь дрібної сварки на гальорці фінансового сектора. Це проблема, в тому числі, і національної безпеки. Але, насправді, цією проблемою ніхто не став заморочуватися.
- На реформування правоохоронної або судової систем потрібно час. Можливо, варто було піти легшим шляхом – внести зміни в законодавство, закрити можливість зупиняти процедуру ліквідації?
- Ми такі пропозиції давали не раз. Але в цьому парламенті достатньо людей, які є або колишніми акціонерами, або навіть сьогоднішніми акціонерами ще діючих банків. Вони знають, що ситуація може швидко змінитися. І ще там досить багато великих позичальників, які взяли мільярдні кредити. Ми прекрасно знаємо цих людей, вони себе прекрасно почувають, виступають з трибуни, розповідають, як жити в цій країні, як захищати людей. Взявши багатомільярдні кредити, вони і не збираються їх повертати. Чи будуть ці люди голосувати за такі речі? Та ні. А правоохоронна система захищає не тільки акціонерів, але й таких позичальників. Дуже часто ці позичальники є водночас і акціонерами, адже довгий час у банках нашої країни були дозволені інсайдерські кредити. Тому такі законодавчі пропозиції поки що через ВР вперто не проходять. Як і, наприклад, пропозиції щодо створення більш сприятливих для держави умов при пред'явленні прямих цивільних позовів до власників істотної участі та топ-менеджерам. Тому що існуюча процедура надзвичайно складна і з нею дуже непросто працювати в судах, особливо якщо суди мотивовані працювати на боці контрагента. Будь-які пропозиції щодо того, щоб внести зміни, які полегшать життя нам і ускладнять її їм, також не проходять. Якщо якісь зміни і відбуваються за останні роки, то це, в основному, здійснюється під тиском МВФ і Світового банку. Власної політичної волі на те, щоб приймати непопулярні рішення, зазвичай немає.
- Скільки коштів потрібно ще виплатити вкладникам?
- Всього по тих банках, які були передані до цього моменту ми повинні були виплатити близько 92 млрд грн. Виплачено – 88 млрд грн. Реально там залишилося не повних 4 млрд грн, але це вже погоди не робить, тим більше, що попередній досвід показує, що завжди залишається певний відсоток, 2-3%, коли люди так і не звертаються за виплатою відшкодування. А виплати тривають до тих пір, поки не закінчилася ліквідація. Ліквідація триває максимально 5 років – часу абсолютно достатньо.
Як правило, ті, хто не звертається – це власники невеликих вкладів. Якщо подивитися на кількість вкладників, які потрапляють в ці відсотки, цифра може досягати десятків або навіть сотень тисяч. Тому абсолютно не факт, що всі ті 4 млрд грн доведеться виплатити. У будь-якому випадку основну частину ми вже виплатили, і якщо не буде якихось прикрих несподіванок в особливо великих масштабах, в 2018 році нам не потрібно буде не тільки додаткових зовнішніх запозичень, а ми взагалі ініціюємо в цьому році повернення Нацбанку 5 млрд грн, щоб повністю з ним розрахуватися. Також хочемо перші 10 млрд грн повернути Мінфіну. Я згадував про те, що йдуть переговори, щоб нам дали можливість достроково погашати зобов'язання, що для нас дало б можливість не розкручувати цю піраміду з відсотків.
- В 2018 році варто очікувати поповнення списку неплатоспроможних банків?
- Прогнози – річ невдячна. Але ми дивимося з обережним оптимізмом на 2018 рік в тому плані, що особливо великих гравців з банківського ринку ми не чекаємо. Тому що саме вони можуть вплинути на нашу фінансову позицію і на ситуацію, в тому числі, і на дискусії щодо підвищення суми гарантування. На Печерських пагорбах час від часу йде дискусія щодо долі російських банків. Всі вони по суті українські банки, але з російським капіталом. Якщо ми говоримо про великих гравців – це найбільший потенційний ризик. Але чи спрацює він – це вже не питання економіки, це питання політики, і як будуть розвиватися події навколо України, Росії, і будуть зроблені політичні кроки, мені зараз важко говорити. А щодо інших – є кілька середніх банків, щодо яких є певні застереження, певні побоювання, але з великою часткою ймовірності можна чекати, що ці банки впораються зі своїми проблемами і залишаться на ринку. Можливо, кілька невеликих банків не впораються з графіком докапіталізації, але насправді рівень фінансової навантаження, який вони можуть принести нам щодо виплат, настільки незначний на тлі тих цифр, які я називав, що вони ніякої погоди не зроблять.
- Ви з вкладниками більш-менш розрахувалися і особливих очікувань стосовно нових клієнтів немає, тоді підвищення гарантованої суми виглядає скоріше як крок для підвищення у людей довіри до банківської системи...
- Підняти рівень оптимізму – це теж має значення, враховуючи те, в якій ситуації зараз перебуває країна. Зрозуміло, що і морально, і матеріально після всіх цих подій останніх років розмір відшкодування до 200 тис. грн вже не виглядає серйозно. Тому, власне, ми про це і говоримо. Але крім недовіри до банківської системи слід говорити і про недовіру до національної валюти. Це теж дуже серйозно впливає на настрої населення щодо здійснення заощаджень і розміщення коштів у банках. Значна кількість людей пройшло певний зубожіння, соціальні стандарти знизилися, і це теж впливає на настрої людей і їх можливості економити. Незабаром ми представимо результати спеціального соціологічного дослідження про систему гарантування вкладів, який за нашим замовленням проводив проект, який фінансується американським урядом. Там будуть дуже показові дані щодо настроїв людей і щодо того, з яких причин вони поводяться так чи інакше. Але все ж соціально вразливі верстви населення відчувають себе спокійніше, адже система гарантування вкладів в межах 200 тис. грн збою не дала, і за великим рахунком з цим проблем у людей не виникало.
Але з точки зору самої банківської системи, з точки зору економіки України та можливості розвитку реального сектора, безумовно, ключовим є інший фактор, інша категорія вкладників. Ті, які у нас зараз називаються 200+. Особливо ті, у кого депозити становили мільйони чи десятки мільйонів. Ось їх настрої мають дуже серйозне значення з точки зору не стільки соціальної рівноваги або соціального спокою, а з погляду можливостей для кредитування економіки банківською системою. Тому що, коли наводиться просто лінійна статистика, вона спотворює наше уявлення. Виплати 200 тис. навіть зараз більше 98% вкладів покривають. Це по кількості. А якщо подивитися по сумі, то 200 тис. покриває менше половини всіх вкладів. Отже, вкладники 200+ це важливий сегмент банківського ринку, тому що їх вклади дуже істотний компонент ресурсної бази банків. У зв'язку з цим виникає питання – якою буде поведінка і очікування цієї категорії людей? Враховуючи те, що вони бачать – це розкрадання активів, розгул судів, структур Мін'юсту та правоохоронних органів. У них практично не залишається шансів отримати хоч щось. Як вони далі будуть будувати свої плани щодо тих коштів, які вони зберегли і ще не втратили? Очевидно, що нести гроші в банк, вони не збираються.
І коли ми говоримо про 500 тис. грн, навіть потенційно, проблеми цих людей це не вирішить все одно. 500 тисяч - це питання середнього класу, який знаходиться приблизно в цьому діапазоні заощаджень, особливо після знецінення в три рази національної валюти. Але проблеми великих вкладників, які і роблять основну погоду, з точки зору формування ресурсної бази за рахунок вкладів фізичних осіб, це не вирішує. Граничний розмір відшкодування ніколи не вирішує ці проблеми і в будь-якій іншій країні. Тому що це безумовні гарантії, і вони існують в основному для соціально вразливих верств населення. Хоча в ЄС була 49 директива від 2014 року, яка передбачала, що в межах 100 тис. євро повинні гарантуватися вклади певної категорії юридичних осіб. І для нас буде питанням, яким чином ми будемо імплементувати цю директиву в умовах України, так як це передбачено Угодою про асоціацію з ЄС. Питання в тому, що для цих категорій вкладників діють інші механізми, а не прямі гарантії. А саме - гарантії раннього втручання в банки, у яких є проблеми, гарантії віднесення їх ще з живими активами до категорії неплатоспроможних, ефективна робота страховика депозитів, робота з нормальними судами, правоохоронними органами, виконавцями і т. д. І там з'являються реальні шанси у людей просто отримати свої кошти завдяки цьому механізму, ліквідаційній процедурі. Але так це працює там і не працює тут.
Ми тільки за статтею 212 Кримінального кодексу подали понад 440 заяв до власників істотної участі. За цим 440 заяв сума претензій вже наблизилася до 200 млрд грн. Це те, що ми виявили й показали. Результат – в межах похибки. Грубо кажучи – нуль. Які настрої у великих вкладників тоді будуть? Якщо вони вкладають гроші в банк і одного ранку читають, що їх банк визнаний неплатоспроможним, вони вже в цей момент прощаються зі своїми грошима. Будуть вони вкладати гроші в банки?
Це колосальна проблема, замішана на великому масштабі корупції і загальної неефективності держави. Коли я чую, як говорять, що "ми повинні працювати над зміцненням довіри до банківської системи", "слава Богу, ми бачимо позитивний тренд, тому що в банківську систему надійшли додаткові 5 копійок", мені смішно. Ви до чого порівнюєте? Якщо ми втратили 5 млрд, а тут прийшло 5 млн – це перемога? Цей позитив, безумовно, потрібен, але без інституційних структурних зрушень говорити про відновлення довіри до банківської системи не можна. Нівельовано довіра до держави як такої. До його здатності ефективно наглядати, а потім ефективно справлятися з проблемами. Якщо цього немає довіри, відповідно, немає довіри до банківської системи, а значить, люди туди гроші не понесуть. А потім будемо розповідати, що в банківській системі критично не вистачає ресурсів, щоб кредитувати економіку. Коло замикається.
- Нещодавно в ряді ЗМІ з'явилися колонки, де Фонд звинувачують у тому, що він буде судитися не тільки з власниками і топ-менеджерами збанкрутілих банків, але й мало не з касирами. Наскільки це відповідає дійсності?
- Ми постійно перебуваємо в дуже недружньому інформаційному полі, отримуючи негатив "і за себе, і за того хлопця": Нацбанк, який здійснював нагляд, правоохоронці, суди... Справа в тому, що дійсно, наприкінці минулого року нами було подано колективні цивільні позови в суди до пов'язаних осіб восьми банків. Таких осіб виявилося 205. Ми заявили, що вся ця історія буде продовжуватися стосовно інших банків вже в 2018 році. З-за цього і такий лейтмотив публікацій - замість того, щоб ловити жирних котів і людей, які за цим реально стояли, будуть карати водіїв, касирів і т. д. насправді тут є певна маніпуляція.
Подання таких позовів – не єдиний спосіб, яким ми хочемо дістатися до людей, які стояли за тим чи іншим рішенням банку. Ми дуже активно працюємо з правоохоронними органами через подачу заяв про відкриття кримінальних проваджень, і на них у попередні роки робився особливий акцент. Інше питання, що це не дає поки що якогось матеріального результату, але ми рухаємося в цьому напрямку в надії, що у відповідних кримінальних процесах ми будемо в інтересах кредиторів визнаватися потерпілою стороною і будемо мати право подавати цивільні позови. Нас цікавить не стільки сяде людина у в'язниці чи ні – нас цікавить повернення активів. У багатьох країнах є практика, коли поряд з тим, що може надходити від продажу активів, окремою позицією йде відшкодування за рахунок власників. І там не обов'язково доводити, що він вкрав, там досить констатування того факту, що він недостатньо ефективно керував, і ця ситуація була допущена. За це він вже зобов'язаний заплатити – навіть якщо він не вкрав. Це нормальна логіка, яка не працює в Україні абсолютно. Бо тут, навіть якщо він украв, змусити його відповідати важко. Наші претензії за кримінальними провадженнями – близько 200 млрд грн. Само собою, ніяких касирів або рядових менеджерів там немає. Йдеться про власників істотної участі і топ-менеджерів.
Друга сюжетна лінія – прямі цивільні позови до власників істотної участі та топ-менеджерам. Це вже не за "кримінал". У свій час ми спробували піти з такими позовами до суду, в 2014-2015 роках 7 штук. В тому числі, наприклад, один з позовів був проти Вадима Новинського, як власника істотної участі кінцевого бенефіціара банку "Форум". Були там і інші досить відомі прізвища. Всі ті 7 позовів у судах ми програли. Там були абсолютно різні причини. Ми скоро видамо антологію судових рішень. Це буде сміх крізь сльози. Бо часом спостерігається такий рівень цинізму, що судді навіть лінуються хоч якось підвести під своє рішення якусь аргументацію. А мова йде про досить серйозні суми.
Наприклад, нам сказав суддя: ви не можете заявити до них претензії, поки не закінчилася ліквідація. Коли закінчиться ліквідація, ви вже будете розуміти, скільки не змогли покрити кредиторських вимог і тільки тоді ви можете знати суму, з якою можете звернутися до шановному пану власнику. Але навіть студент знає, що коли ліквідація закінчується, ми списуємо все непогашені кредиторські вимоги. Вимоги вважаються погашеними, що ми будемо заявляти? Але суддів це не цікавить. Дуже часто, коли ми заходимо в банк, там вже знищені всі докази – відсутні сервери, первинні документи. Як у банку "Михайлівський", наприклад. І тоді дуже складно вибудувати доказову базу, яка задовольнить суд. Останнім часом, правда, треба визнати, що частина судів починає вести себе більш цивілізовано і прозоро, але в основному це боязкі натяки на те, що ситуація буде змінюватися.
Не відмовившись від цих прямих цивільних позовів, оскільки це основний інструмент, яким користуються страховики депозитів за кордоном, ми ввели інші підходи. Ми почали проводити так звані форензики (forensic audit), досить поширені у світі. Перші два пілотних форензик аудиту ми проводили під егідою МВФ – це були банки "Дельта" і "Надра". Там проводили аудит фірми Ernst & Young та KPMG. У минулому році ми вже самостійно проводили форензики у восьми банках, наймаючи юридичні фірми. В цьому році мінімум десять банків повинні пройти також такі аудити. Завдання – виявити всі обставини і передумови настання неплатоспроможності банків. В основному оцінюються дії власників та посадових осіб, які впливали на цю ситуацію. Ми сподіваємося, що в процесі проведення форензик аудитів повинна напрацьовуватися і доказова база, на якій ми можемо будувати цивільні позови.
Ми також почали активно співпрацювати з групою юридичних компаній, які повинні були б допомогти нам представляти свої інтереси в судах іноземної юрисдикції. Тому що зрозуміло, що в переважній більшості власники і топи, які виводили активи, виводили їх не в Херсон і Тернопіль. Там знову таки наші основні контрагенти – власники істотної участі та топи.
А те, що стосується вашого питання – це третій напрям, третій механізм – це колективні цивільні позови не тільки до власників істотної участі, але і до всіх пов'язаним особам збанкрутілих банків. Він був задіяний в кінці минулого року – не замість перших двох, а додатково. Насправді, серед тих людей, хто потрапляє в списки за цими позовами, немає водіїв і касирів. Там є люди, які займали різні посади в банках і входили до складу колегіальних органів, таких як правління банку, кредитний комітет, комітети з управління активами та пасивами, комітет з управління ризиками. Вони приймали відповідні рішення щодо активів банків. Само собою, що там не обов'язково були тільки топ-менеджери, були і менеджери середньої ланки. Чому у них раптом здивування: "Що ж таке, я просто підписував протокол". Однак, завдяки тому, що вони підписували протокол, з активами відбувалися різні погані речі. "Я був членом кредитного комітету і нікого не ображав, мене просто залучили і я приходив", – ми нещодавно вислухали таку промову одного пана. Вибачте, в цій країні треба звикати до того, що коли ти ставиш підпис, то за ці підписи з тебе може хтось рано чи пізно запитати. Специфіка цього третього інструменту в тому, що в списки не потрапили випадкові люди, а ті, які могли бути і не топами, і тим більше не власниками, але входили в комітети, які приймали рішення, які так чи інакше стосувалися активів. Саме спираючись на рішення таких комітетів, всі угоди, як правило, і відбувалися. Подивимося, яка буде судова практика, буде перспектива у цих судових позовів. Якщо буде зрозуміло, що ці позови "зависнуть" у судах, будемо випробовувати нові методи. А заодно, таким чином ми хочемо передати "привіт" всім тим номінальним і формальних членів комітетів, які є у діючих банках. Люди повинні задуматися – а чи варто в чиїхось інтересах освячувати своїми підписами незаконні рішення.
- Дякую за інтерв'ю.
Розмовляв Сергій Звиглянич
Категория: Новости
Крадіжки в банках носять характер стихійного лиха національного масштабу