Я не виключаю, що були різні впливу на Майдан
Опубликованно 19.02.2018 23:20
Бацман: В ефірі програма "Бацман". Олег, добрий вечір. Ви були дуже активним, одним з найактивніших учасників Помаранчевої революції і в результаті скористалися її плодами. Ну, не в тому сенсі, як, знаєте, у виразі, хто задумує революції і хто користується їхніми плодами, а в тому плані, що кілька років ви реально були у вищої державної влади України. Пам'ятаю ваші виступи під час Революції Гідності на Майдані. Але також пам'ятаю, що ви були активним на початку. Тобто це десь 2013-й рік. Потім з інформаційного простору ви кудись зникли. І в результаті не скористалися плодами, посад не отримали, від активної політики дистанціювалися. Що сталося? Чому так?
Рибачук: Я був на тому Майдані, який називають Евромайданом або студентським Майданом, рівно сім ночей. Саме по ночах. Я прилетів з Криму, у мене відбувся такий тур – прощання з Кримом, і як тільки літак із Сімферополя сів у Жулянах, заходжу в телефон – і там ця новина про те, що приходьте. У першу ніч нас там було дуже мало – там були діти, нас було менше десяти чоловік, кілька людей з Могилянки – я їх одразу впізнав по Помаранчевій революції. Я коли прийшов, то основна проблема була такою: стояла черга народних депутатів, які окупували трибуну. Люди, які мене знають, кажуть: "Якщо ви зараз не заберете депутатів, то не "Беркут", а депутати розженуть наш Майдан". Там хтось п'яненький був з депутатів, але ми домовилися чесно: один депутат, а один якийсь громадський активіст, ініціатор цього Майдану. Ми в першу ніч залишилися, і важливо зрозуміти, як народжуються такі речі. У мене є великий досвід саме польової кампанії, і мені було важливо зрозуміти і бути корисним там. Ми зібралися – і хто що може. Там були люди, які знали, наприклад, як організувати логістику. Приблизно в дві години ночі нам вже принесли рішення суду про те, що забороняється мати будь-які намети. Ми вирішили, що будемо під монументом і розподілили функції. Я сказав, що буду чергувати в цей період. Я не виключаю, що були різні впливу на Майдан. Але що нам вдалося, на що ми дали відповідь – нам треба було сказати, чому ми тут. Зараз теж є один майдан – я там ні разу не був, і кияни чомусь не підтримують, не виходять. Ми тоді це зрозуміли і сказали, що уряд і президент оголосили про зміну зовнішнього курсу. У нас було європейське майбутнє – тепер його немає. Якщо зараз в країні нічого не відбувається, то я добре знав як екс-віце-прем'єр з питань європейської інтеграції, міжнародник, що світу буде не до нас. Тобто якщо нам байдуже – то значить, що ми змирилися. І тоді, коли ми почали говорити, студенти дуже швидко зрозуміли. Було багато якихось школярів, які стояли в метро з плакатиками, які закликали "не йди з Майдану" або "прийди на Майдан". І ми закликали киян: давайте, щоб кожен день нас ставало більше.
- Чому ви потім дистанціювалися? Що пішло не так?
- Все пішло не так. Ми створили цей штаб – там було кілька людей. А потім він став уже таким, що я перестав на нього ходити. Дуже швидко у нас ці органи координують розростаються. Але питання виникло тоді, коли вже стало зрозуміло, що Янукович не підписав угоду. Тому що мета Майдану, цієї акції була закликати Януковича підписати угоду. До мене звернулося багато лідерів студентських організацій, в основному це були львів'яни, львівські студенти, які навчалися в київських вузах. Потім студенти самоорганізувалися, і я тоді взяв на себе функцію допомоги студентам. В основному мене цікавила безпека, особливо по ночах. Там у мене були знайомі міліціонери. І я розумів, що було багато різних можливостей. Ми були голі й босі. Ти не можеш захиститися, якщо проти тебе планують...
- Куди ви зникли?
- Виник конфлікт. Дуже ображалися депутати. До мене приходили батьки і казали, що це наша акція, говорили, що не хочуть, щоб це була звичайна заполітизована акція, де звучать одні й ті ж шаблони. Багато людей говорили: "Ми самоорганізувалися і не хочемо, щоб нас юзали партійні організації". І особливо молодь була нетерпима. Студенти взагалі не хотіли, і вони створили таку пораду... і я пам'ятаю, скільки депутатів там... Олександра Кужель, Пашинський – окрема пісня. У мене було кілька розмов з Арсенієм Яценюком. Там було три лідера опозиції – Яценюк, Тягнибок, Кличко. Ми запрошували політичних лідерів. Це неправда, що туди не можна було приходити. Але студенти чекали чогось нового. Я ніколи не забуду того моменту, коли був заключний концерт, ми традиційно запросили рок-музикантів туди - просто хотіли підтримати дух. З усієї України там було 10-15 тис. молоді. Але це була дивовижна аудиторія. І туди ми запросили і Яценюка, Тягнибока і Кличка. Яценюк дуже намагався сподобатися, але було видно, що контакту немає. Тягнибок – той ще більше, а Кличко – ну просто розгубився. Кличко ледь не освистали. Вони не могли не відчувати. Була просто разюча прірва між цією аудиторією (в середньому 17-18 років) і досвідченими політиками, які не запалюють. Це, мабуть, деградація українських політиків, тому що вони звикли говорити перед аудиторією, яка вже наперед їх. А тут прямо прірву. Вони не могли цього не відчувати.
- Тоді ви щось казали?
- А там вони вже зробили дивну річ – другий майдан. На Європейській площі вони зробили другий майдан, і там було все добре проплачено. Там був комендантом Парубій. У нас, між іншим, була дуже цікава ситуація з Парубієм, коли мені стало шкода цих дітей, тому що у нас нічого немає – наметів немає, нічого немає.
- Тобто вас не фінансували?
- Абсолютно. Мене особисто або тих організаторів, які там були, – не фінансували. Студенти там вночі залишалися – певну кількість людей. Для мене досі незвична роль Руслани, яка в перший же вечір почала приходити, і вона там реально тримала на якомусь надриві. Я тоді зустрічався з Луценком, з Гриценком. У мене був дуже цікавий розмова з Луценком, який був тоді ніде. Яценюк каже: "У нас не може бути два майдану. Там все нормально, там ми фінансуємо, тепло, добре – треба звідси йти". Я кажу: "Ти трошки не розумієш природу цієї речі. Я тут не головний баран. Студенти не підуть, і важко пояснити їм, навіщо". На коордсовете я поставив це – там була дуже бурхлива реакція, і ця дітвора сказала, мовляв, немає, ми з цього місця ніяк не підемо. А там нас вже оточили, підганяли. І паралельно йшов цей партійний майдан. В одну ніч було дуже холодно, дощик йшов. Я пішов до Парубія і кажу: "Та в тебе студенти сидять, і там. Давай ті, які сидять на тому майдані, прийдуть трошки погреются, а твої нехай залишаться там". Парубій зібрав якусь кількість своїх студентів, і я чую: "Та хіба мало що там той Рибачук сказав, ми звідси нікуди не підемо". В результаті ті студенти туди не пішли, а ті, які прийшли, – залишилися. І таких ситуацій було дуже багато. Коли я Арсенію пояснив, що не можна цей майдан перенести, мені стало зрозуміло, що це було викликано тим, що Він не міг потрапити на трибуну, Кужель не могла. Але я не вирішував ці питання – там була певна самоорганізація. Оскільки я там був пізнаваний, я бачив ці настрої. Вони можуть бути несправедливі, але були такі настрої. Студенти прийняли так званий маніфест, Універсал Майдану.
- Але Яценюк вас не зрозумів. У чому був конфлікт? Чому ви пішли?
- Почалося все з того, що студенти прийняли рішення: в ніч розгону, після концерту, вже фактично закінчився студентський Майдан.
- Ви були в ніч розгону там?
- Звичайно. Я там був 22 години. Я там фактично вже втрачав свідомість.
- Що ви пам'ятаєте?
- Я пригадую кілька моментів. Я десь о 12 годині пішов у кав'ярню біля Хрещатика – там були дві точки, які цілодобово працювали, і ми там грілися. І "Беркут" там грівся. Я повертався назад, це був кут Майдану та Інститутської, і там стоять якісь діти, у них написано "Правий сектор". В руках у них якісь палиці на ланцюгах, пов'язки, і вони такі трошки монументальні. Студенти тоді сказали, що ми зараз візьмемо перерву і почнемо загальноукраїнські акції непокори. Ми з майдану йдемо, зате передаємо майдан політикам. Половина моєї організації вела фейсбучную сторінку "Євромайдан", але й інші були там, і з Русланою працювали, і були страшенно втомлені. В 2 години ночі я пам'ятаю, Андрій Шевченко каже, мовляв, все нормально, ми зараз беремо цей майдан під охорону - кілька десятків людей з охорони Пашинського. Ми вже прощалися, і тут виникла тема з озвучкою. Політики спочатку дали нам броньовичок, там дуже потужні гучномовці, а потім нам сказали – ми його забираємо. І ми говорили прямо в динамік якогось китайського магнитофончика. Нам дуже потрібен був звук. Ми кинули на фейсбук-сторінці анонс – хто може дати звук. І тут кажуть, що біля метро "Хрещатик" "Беркут" зупинив машини зі звуком. Я пішов туди, мало не побилися, і там я познайомився з сином Гриценко – Олексієм. Потім я на своїй машині, на якій я до вас сьогодні приїхав...
- Яка у вас машина, до речі?
- Toyota Rav. Ми завозили апаратуру на мікроавтобусі, "Беркут"виштовхав цей автобус за межі Києва. Ми перевантажили обладнання на два джипи, і я там зустрівся з бізнесменами, які сказали, що готові підтримати. Але якщо це буде політичний майдан, то "у них є бабки, і нехай вони роблять самі".
- Ближче до побиття...
- Я виїхав зі своїми колегами, ми доїхали до якоїсь квартири - і тут побиття студентів. Я був страшенно розлючений. Я прийшов до Михайлівського собору і побачив народних депутатів, які кажуть: "Ну що, продали? Самі втекли, Майдан продали?"
- А хто вам таке казав?
Зокрема, там були депутати від "Батьківщини". А потім почалася велика кампанія шельмування. Самого студентського Майдану. Але був дуже показовий епізод, про який мені розповів Єгор Соболєв. Він був страшно здивований, що йому на мобільний телефон подзвонив Пашинський в якусь там ніч і попередив, що якщо буде там десь розміщений якийсь альтернативний майдан – а вже почався політичний, – "то ми вас знищимо". Пашинський каже: "Усі ваші телефони прослуховуються, передай Руслані, і я попереджаю тебе, що якщо ви це зробите, то весь потенційний інформаційний масив (він сказав – аудиторія 7 млн)... завтра від вас нічого не залишиться". Потім Соболєв розповів, що послав якусь СМС Руслані, і тут же дзвонить йому Пашинський і каже: "Молодець, правильно зробив". І Соболєв був дуже здивований – хто нас слухає? Щодо мене дав свідчення полковник КДБ Сівкович – він назвав мене основним організатором. Проти нас порушили кримінальну справу, почали допитувати.
- А ви знаєте сьогодні, хто віддав наказ розігнати студентський Майдан?
- Ось у цьому і питання. Анатолій Гриценко зробив резонансну заяву. Мене звинуватили в тому, що я був у змові. Луценко мені в один з вечорів каже: "Ти ж знаєш, що всі фінансує Льовочкін? Ти знаєш, що він дає Руслані 2 млн баксів?" Він посміхається і каже: "Я сподіваюся, що ти там не в частці?" По усмішці видно, що він хоче побачити – в частці я чи ні. Луценко цю тему озвучив мені – для мене це досить дивно. Але він сказав: "Льовочкін, Банкова. Клюєв дав згоду, щоб це фінансувала всі Банкова". Після цього розпочалася кампанія шельмування. Тобто політики дуже образилися. Я і під час Помаранчевої революції не був на трибунах, не входив ні в яке тимчасовий уряд: я не любитель колгоспів політичних, я такий українець – я "скраю". Мені це було нецікаво. Я був жахливо шокований тим, що сталося на студентському Майдані, я був в жаху від тієї ненависті і тієї кампанії з дискредитації, яка йшла. Бог з ним мене, але саме студентського Майдану...
- Зараз ви розібралися з тим, хто віддав наказ? Для себе у вас є відповідь на це питання?
- Ні.
- А реально хто фінансував Майдан?
- Ми робили все через фейсбук-сторінку, привітання за яку нам прислав Цукерберг, тому що це була найдинамічніша сторінка в історії ФБ. Ти пишеш прохання - і через хвилину 100-300 відповідей вже можна проаналізувати. Ми почали захлинатися. Але ми все вирішували через фейсбук – все, що нам потрібно було. Нам гроші приносили кияни. На цьому студентському Майдані у нас була така баночка. Ми створили всякі логістичні речі, але все, що нам було потрібно, – люди привозили.
- Що для вас останньою краплею стало? Чому ви пішли з цього Майдану?
- Як тільки він став політичним. Я добре пам'ятаю – я пішов зі сцени. Я тисячу разів відповідав, що ми тут не для того, щоб почути, що сказав Турчинов чи хтось там з депутатів, – що нового вони скажуть? Ми вийшли, щоб показати, що наших дітей не можна бити.
- Для вас були потім якісь дивні речі в ситуації на Майдані, які ви досі не розумієте?
- Були. Цікава історія у мене була з полковником, який, мабуть, від влади відповідав за всю цю безпеку. Коли студенти зібралися у парку Шевченка, і той майдан відмовився розмовляти з Луценко і Кличко. Я цього не знав, тому що студенти не підпускали нас до себе. У мене було завдання провести їх мирно від парку Шевченка до Майдану. Я добре знав полковника – він був дуже злий і говорив: "Ви хочете дітей підставити". Але він поважав – я для нього був старший за званням. Ми йшли по бульвару, і там, де стояв пам'ятник Леніну, виникла невелика заминка. Гарячі голови кажуть – давайте зараз прямо по Хрещатику. А там тисячі студентів. Було невелике нараду, і полковник говорить: "Давайте пройдемо через підземний перехід". Студенти це почули, ми пройшли через підземний перехід. Коли студентів побили, я його зустрічаю біля Михайлівського і кажу: "Ну що, полковнику?" І реально було видно, що це не його тема. Навіть у той час, при Януковичі, були люди, які розуміли, що хтось їх використовував. Йому було соромно. Інші моменти – мене найбільше вразив дух тих студентів. У мене перед очима картинка – коли йде дощ, вони сидять на тому бетончике, в тих целофанових кульочках, як горобці. І я розумію: їм по 17-18 років, і вони реально звідси не підуть. Після цього у мене сприйняття української молоді було зовсім іншим. І що для мене найболючіше було, що пішла дискредитація саме цих. Ми робимо міф – якщо б вони загинули, не дай бог, всі були б героями, як під Крутами. А оскільки вони вистояли – мало того, вони виявилися чесніше, хоробріше, цікавіше професійних політиків. Професійні політики назвали їх "танцульками з ліхтариками": "А зараз прийдуть дорослі хлопці і все покажуть. І другу річ я пам'ятаю, коли урвався терпець. Було кілька моментів. Коли я перший раз почув Ляшко на Майдані, я подумав: "Як це може таке нещастя потрапити на трибуну? Це тривожний сигнал, зовсім не туди йдемо. Тому що такий відвертий популізм". І другий раз я почув...
- Вам що, не подобається Ляшко, я не зрозуміла?
- І на каналі "112" всі знають, що коли я в студії – краще синхрон з Ляшко не ставити. Я розумію технологію, але не розумію, як за таких політиків можна голосувати. Але, з іншого боку, рух "Чесно" показує, що за нього голосують люди не самі освічені.
- Я хочу вас запитати про першої революції Помаранчевої. Тоді це, напевно, був перший для незалежної України гучний корупційний скандал – коли ви стали главою АП...
- Так, дуже не бажаючи цього робити. Добре пам'ятаю.
- Цьому передувала одна гучна подія, коли Олександр Зінченко вийшов на прес-конференцію і звинуватив певне оточення президента Ющенка – Мартиненка, Третьякова, Порошенка.
- Ключових гравців.
- В принципі, був гучний скандал, про це всі писали, говорили, але крім його відставки це ніяких наслідків не мав, з одного боку. З іншого боку, якихось конкретних фактів корупції він не навів.
- І "любі друзі", як їх назвала жінка з косою, в судах виграли ці речі.
- Що це тоді було, і взагалі – що стояло за кадром?
- Кілька речей було. Я не вірю в те, що покійний Зінченко набрав якийсь змову з жінкою з косою.
- Це ви так про Юлію Тимошенко? Ви її теж "любите"?
- Так, цей образ все знають. Я у неї був віце-прем'єром. Якщо ми хочемо зрозуміти історію, то нам важливо розуміти, звідки ті чи інші події пішли. Ющенко, коли хотів мене "дістати", говорив: "Ну що, моральний гарант". Тому що коли мене раптом смикнули з віце-прем'єрства, я не хотів бути головою АП, стався цей корупційний скандал. Тоді, у вересні 2005-го року, найпопулярнішим політиком в Україні з рейтингом -76% був Петро Олексійович Порошенко. Від найпопулярнішого до президентства – це я до того, яка пам'ять у українців. Мене запросили – і для мене це було несподівано – в резиденцію президента. Там були Роман Безсмертний, Третьяков, Порошенко, Мартиненко, Жванія – "любі друзі". І тема стояла одна – що робити?
- Після прес-конференції відразу?
- Так, після того, як це все вибухнуло. У мене був цікавий епізод. До того ми з Шуфричем летіли в Крим – Шуфрич і Табачник тоді стали депутатами кримського парламенту. Дуже ранній рейс, і щось Шуфрича пробило поговорити. Він каже: "Ми замовили з Медведчуком соціологію, і це просто вбивча соціологія. Ми там опитали 55 тисяч, і соціологія показує, що якщо зберігається союз Тимошенко-Ющенко, то у вас мінімум 55%. Будь-яку дурницю робите – це союз, ви непереможні". Він говорить, мовляв, ми хотіли проаналізувати. Коли це вже сталося, і мені стало зрозуміло, що коаліція під загрозою, я тоді сказав (тому що всі сказали, що з Тимошенко ніяких переговорів, тому що з нею неможливо домовлятися): "Давайте я спробую бути моральним гарантом цих домовленостей". Я вимовив це словосполучення – "моральний гарант". Бо як людину можна перевірити? Ющенко так подивився, але послухав мене. Тоді з Тимошенко пройшли переговори: "любі друзі" – Тимошенко, такі довгі переговори. У мене була дивна ситуація, тому що я ще начебто віце-прем'єр, але вже входжу в приймальню. Після довгих важких переговорів приймається рішення, що Ющенко відправляє Тимошенко у відставку, йдуть у відставку скомпрометовані публічно. З його боку це як секретар РНБО Порошенко, Третьяков, ну і відповідно Зінченко подав. Три і з боку Юлі: тоді "непитущий" міністр економіки Терьохін, гуманітарний віце-прем'єр і третій, найбільш болюче для Юлі – Турчинов, голова СБУ. Вдарили по руках. Я - моральний гарант. Були ми лише втрьох – я, Юля, президент, – я фіксував всі ці домовленості. Я Юлі заздалегідь сказав, що я єдиний, хто сказав, що її слово чогось варте, і давай це доведемо. Домовилися, що йдуть на вибори (ситуація була восени, а вибори були в березні 2006-го року), поділили приблизно, хто скільки буде. Юля ще та нещодавно – вона свою квоту выгрызет з чарівною посмішкою. Далі президент їде, я залишаюся в його офісі і викликаю шефа протоколу – давай неси укази, тому що порядок такий: якщо ти відправляєш по-чесному, як президент, міністрів у відставку, то треба все одно візу прем'єр-міністра. Юля каже: "Олежко, давай вже завтра вранці". Але у мене спрацював внутрішній голос: "А чому?" І далі починається: я приїжджаю додому в дві години ночі, і перший дзвінок у чотири. Спочатку Анатолій Гриценко, міністр оборони, а потім бере трубку посол США і каже, що зараз до мене приїде. Я кажу, що ні – я поїду до вас. Я їду, шостій ранку, і тут до мене Ющенко: "Ну що, моральний гарант? Ти вже все знаєш?" Я кажу: "Ні, я їду в резиденцію посла". Він каже: "А, ну добре, їдь, їдь". Я приїжджаю до посла, і посол мені розповідає, що його переконали в тому, що Ющенко зійшов з розуму, що його треба зупинити, він просто відправляє всіх у відставку, а треба за всяку ціну зберегти коаліцію. Я кажу: "Та ви що, пане посол, хто сказав?" Що сталося в ту ніч, як я потім з'ясував? Тимошенко скликала свій внутрішній кабінет: Терьохін, Гринів. Це мені потім Гринів деякі деталі розповів, з тієї сторони: "Ти розумієш, це міф, що Юля така сильна жінка, вона насправді не все вирішує". Я кажу: "Ну вона б тоді сказала, що не все вирішує". Далі я їду на Європейську площу, де Юля чекає, і тут телефонний дзвінок – Юля. І голос такий, як кришталевий, ридає: "Олег, я тебе дуже прошу, тільки ти можеш врятувати Україну". Я їй кажу: "За півночі позиція президента не змінилася. Ми ж домовилися". Я приїжджаю: макіяжу немає талановита актриса. І знову мене за руку – мені треба переговорити з президентом. А там вже журналісти стоять – всі чекають прес-конференцію. Я заходжу до президента і кажу: "Віктор Андрійович, все, моральна гарантія не спрацювала". І Юля там ще хвилин тридцять намагалася вирулити ситуацію, потім зайшов розлючений Порошенко, і в результаті, як мені казав Гринів, вона була в шоці майже тиждень. Вона була впевнена, що Ющенко не вирішиться – вона сильніше. І можливо, що Ющенко і не зважився б за інших обставин. Ось так робилася ця історія, і для мене тепер слово "моральний гарант" має таку ціну. Щоб ви розуміли, як робиться українська політика. Я тоді сказав: "Юля, ти ж розумієш, що я про це буду говорити публічно".
- Коли ви були на посту глави АП, ви сказали, що відмовилися від скажених грошей.
- Можливостей.
- Можливостей заробити. Мене ця цифра просто вразила: ви сказали, що кожен день ви могли б мати кілька сотень мільйонів доларів.
- Ну, це я так... не кожен день.
- Розкажіть, як технічно це може бути? За що глава АП може отримувати... де він їх може брати? Тобто завести когось до президента, якихось бізнесменів – що це?
- Я ж не апаратний людина, не член КПРС і не номенклатурний. Тому коли я зайшов, наприклад, в Кабмін перший раз з прем'єр-міністром, я був керівником офісу прем'єра. І до прем'єра без мене неможливо було потрапити. До мене приходить людина, я його добре знаю, говорить про речі, я не бачу там жодної корупції – просто зустріч. Мало того, я можу бути присутнім на цій зустрічі, якщо я людині не довіряю. Мені сказав знайомий, що за це хтось отримав у 2000-му році 30 тис. дол. Тоді мені досвідчені кабминцы говорили: "Якщо ви не берете, це зовсім не означає, що хтось не бере". Можливості глави АП – колосальні. Є кілька блоків, де я стикався. Я створив таку службу, яка перевіряла кадрові призначення. Так, наприклад, заступник голови Одеської обласної адміністрації мав сім судимостей. Я знаю того односельця президента, який його туди підсунув, і я сказав, що ми будемо все перевіряти. З чим я зіткнувся? Коли ти формально перевіряєш – пишеш в усі структури. І, як правило, люди, які корупційні, які проплатили, – вони проплатили вже там. І мені завжди приходять такі кошерні відповіді. Є таке управління по взаємодії з правоохоронними органами, я там чотири місяці звільняв людину Медведчука. Це вже окрема війна, але ми створили нормальну неформальну групу, яка дуже добре перевіряла. Наприклад, вже з публікації в газеті "Дзеркало тижня" я дізнався, що відомий колядник, суддя Зварич, через це сито не пройшов – ми його прийняли. Зате через три дні після мого звільнення він через АП пройшов. Суми таких речей, наприклад. Я точно пам'ятаю, коли мені зателефонував і сказав: "Там до тебе одна людина прийде, він хоче бути главою адміністрації в Криму". І сума 10 Не млн. гривень. Я пам'ятаю цю людину, який прийшов. Це такі посади – посади генералів, яких я завертав тоді, тому що не можна було. Мені дають кандидата на посаду генерал, який буде керувати міліцією області. В тій объективке, яку я отримую зі своїх джерел, – дружина керує, умовно, наркобізнесом. Я кажу: "Як це можливо?" А Юрій Луценко був тоді міністром. Я йому кажу: "Я такого ніколи не підпишу". А він мені: "Ну, така ситуація. Немає мента без хвоста". А за цим хвостом мента вже не видно. І цікаво – я не підписував, але потім виходили укази, хоча вони не повинні були виходити. Є інші кабінети. Я уявляю, які суми там були. Зі мною навіть про це не говорили.
- Могли б заробити. Скільки втрачених можливостей.
- Так. Але найбільша можливість була пов'язана з посадою, яку зараз займає неформально Медведчук. Людина, який "вирішував" між Україною і Росією. Мені сам бог велів – я глава АП, Діма Медведєв – голова АП у Путіна. Коли мене тільки призначили, "любі друзі" накрили поляну, всі вони там були, а я туди не прийшов. З чим у нас виникла проблема, і звідки мій образ, що я людина несистемний. У мене відбулася принципова розмова з президентом. Моя заява про відставку було через три місяці роботи. "Любі друзі" готували мене до того, що я повинен розмовляти по телевізору, а тут не лізь. Головне – тобі потрібно правильно злітати в Москву. Ми організуємо літак, про все домовимося. Я підняв трубку і кажу: "Дмитре, тут мені кажуть, що вам потрібно як правильно літати". А Діма не любить такі жарти, і він: "Та ні, все нормально". Я кажу: "Я прилечу комерційним літаком". І пішов у нас діалог. У нас в якийсь момент люди були впевнені, що я можу дуже природно стати на президентську тему, оскільки я ближче до Ющенка. Це коли "Росукренерго" у нас було, і мій друг Діма зробив мені... я тролив Діму тим, що він мені казав: "А ти не хочеш з Володимиром Володимировичем зустрітися?". Я йому: "Навіщо? Ми ж з тобою самі все вирішуємо. Ми все знаємо". А Діма від таких жартів навіть бліднув.
- Почуття гумору не ночувало?
-Ні. Він при слові "Володимир Володимирович" відразу тверезішав. Я був на Червоній площі, і він мені сказав, що Володимир Володимирович чекає через дві години. Суть зустрічі з Путіним була в тому, що він попередив, що відключать газ, "якщо ми не домовимося". Тоді пішла жорстка тема "домовимося", "Росукренерго", і я вже потім дізнався, що насправді до того, як "домовлятися"... і моя позиція: ні, ми не такі. Я приїхав і сказав Ющенко, що тема "домовитися" означає, що ми потрапляємо... на тему "Росукренерго". Діма Медведєв мовчав як риба, хоча він був головою наглядової ради від Путіна.
- А Путін говорив про "Росукренерго" ?
- Теж не говорив. Я Путіна тролив на інавгурації Назарбаєва. Ми вчотирьох пили каву, і я йому кажу: "А що це таке, що якісь два хохла зробили з Газпромом 50х50? Що це таке? Президент не знає, я не знаю". Вони: "З нашої сторони все чесно". А потім Діма сказав: "Ну вам же потрібно. Яка вам різниця? Ви тепер влада – половина ваша". Половина чого? Він каже: "500 лямів на квартал". Я кажу: "Це 2 млрд на рік?" Він: "Ну так. У вас же там вибори, вам же потрібно".
- Тобто тільки вам?
- Ну, умовно, ми ж влада. Мені було потрібно тільки повернутися, отримати добро від президента і передзвонити. А я приїхав і сказав, що це схема, яка просто корумпує будь-яку українську владу. Ми цим будемо займатися. Я не передзвонив, і тоді стосунки перервалися. А далі газ відключили. В той же час паралельно провели переговори про те, щоб ми не залишилися один на один з Держдепом. Я зробив це за дорученням президента з американцями, але з'явився посередник. І тоді американський посол мене привітав (бо я з Ющенком ніколи не відпочивав, я поїхав в Словенію, а він був десь, де був і Фірташ): "Вітаємо в клубі корупціонерів". Тоді вже з'явився посередник, і тоді вже було моє заяву про відставку. У мене було кілька таких ситуацій. Ми були з Ющенком в Канаді, нам зателефонував Ільяшевич і сказав, що Березовський нам готовий дати 100 млн на Помаранчеву революцію, і що тільки я можу поїхати. Я тоді сказав – давайте ще у бен Ладена візьмемо гроші на Помаранчеву революцію, у американців і росіян. І я відмовився. Але інші люди потім поїхали.
- Олег, у мене до вас дуже багато запитань. Але ви такий унікальний спікер, такий унікальний і цікавий чоловік, який на питання "як справи?" дійсно починає відповідати, як справи. Я вас за це дуже дякую, мені було реально цікаво, і я думаю, що нашій аудиторії теж. Я публічно обіцяю зараз, що у нас обов'язково буде з вами друга серія, коли ми поговоримо про те, про що ми планували, – і про сьогодення, і про майбутнє. Я вам дуже вдячна за розмову.
- Спасибі.
Категория: Новости
Я не виключаю, що були різні впливу на Майдан