"Хлопці схудли, зуби посипалися": Рідні розповіли про здоров'я і плани бійців, звільнених з полону
Опубликованно 12.01.2018 00:54
* * * Валентина Козловська – дружина звільненого вченого Ігоря Козловського
- Розкажіть, будь ласка, скільки ви чекали вашого чоловіка?
Ми чекали на 1 рік і 11 місяців, з січня 2016 року.
- Протягом цього часу була якась зв'язок з вашим чоловіком?
Телефонний – так. Я змушена була виїхати на наступний день, як його забрали на вулиці в Донецьку, на ту територію, я там була майже весь 2016-й рік, носила передачі в СІЗО, зустрічалася з тими людьми, які там стояли в черзі, жінками, матерями, рідних яких теж тримали в цьому СІЗО. Я обійшла всі ці відомства "ДНР", я писала листи, зверталася і до Захарченка, і в МГБ, і до цих слідчим, адвокатам, я знаю всіх цих людей, я їх бачила, я обійшла їх кілька разів. Вони мені надавали, документи надавали. Я це все знаю. Я їх бачила, я їх пам'ятаю.
- За що затримали вашого чоловіка?
Коли я запитала слідчого МГБ: "За що?", він мені сказав: "Він пов'язаний з нацистами". Я кажу: "З фашистами?". Каже: "Ні, з націоналістами". Я уточнила: "Зі мною? Я українка. Всі мої батьки українці сьомого, десятого коліна, вони всі тут поховані, працювали на цій землі, воювали. За що? Що це?". Розумієте, це все від поганого гуманітарної освіти, від нерозуміння, від того, що люди не розуміють багатьох речей на рівні понять.
- В яких умовах утримували вашого чоловіка, і як зараз почувається пан Ігор?
Умови були різні. Це камери СІЗО, потім це одиночна камера СІЗО, це підвал, де тримали наших козаків спочатку, де утримують довічно ув'язнених. Потім колонія в Горлівці, потім підвал – тримали в наручниках у підвалі МДБ. Це різні умови, по-різному там людина себе почуває. Де немає світла, де немає тепла, де взагалі немає елементарного. Мій чоловік тренований, він все життя працював над собою, він тримався гідно, інакше не можна було: треба було підтримувати тих людей, які там перебували, там були його учні, жителі Донецька, молоді люди.
- Який зараз стан здоров'я?
Ми навіть про здоров'я не говорили. Начебто там тиск трохи, але це вік. Але є і інші моменти, тому що після тих катувань, які були в тому підвалі, є проблема з ногами, але зараз він на обстеженні. Я думаю, йому допоможуть, проконсультують, як ми подолаємо цю ситуацію.
- Де зараз ви знаходитесь, коли плануєте їхати додому і в цілому які плани Ігоря на майбутнє?
Я вже два роки в Києві. Я взагалі з 2015 року переїхала сюди. Зараз, якщо реабілітація затягнеться, повинні будувати якісь плани на майбутнє тут, тому що туди повертатися не можна поки що, поки не буде звільнена територія, поки не будуть працювати інші люди. Там неможливо, небезпечно перебувати. Будемо якось тут. На всіх цих етапах нам допомагали люди. Людей, які гідно тримаються, і на тій території, і тут, значно більше. Нам треба об'єднатися, тому що дуже багато людей – вчора хлопці казали, – дуже багато знайомих, викладачів вузів, студентів там знаходиться, і треба їх витягувати. Ми не залишаємо боротьбу і будемо також ходити, писати, об'єднуватися, щоб вони були вдома.
* * * Ольга Морозова – мати звільненого військовослужбовця Олександра Морозова
- Розкажіть, скільки ви його чекали і готові поділитися з нами своєю історією?
Для мене це дуже довго, 2 роки і 11 місяців. Зустріч була... я вам не можу передати. Це таке щастя, що він живий і здоровий. Слава богу, ми обстежимося і все буде добре, він знову повернеться в наше українське русло і буде жити дуже щасливо.
- Як зараз почуває себе ваш син?
Добре. У нього тільки контузія трошки. Казав, що останнім часом голова не болить. Його обстежують, нам все скажуть. У нього немає ні поранень, нічого, тільки те, що його били, треба обстежитися. У всіх хлопців висипалися зуби.
- Що Олександр вже встиг розповісти вам про своє перебування в полоні? Вас це шокувало?
Як його взяли в полон, його тримали в гаражі, раз в день жменьку супу приносили або зовсім не приходили за п'ять днів. Потім били дуже. Боявся, щоб не зірватися, тому що всі запитували, чи любить Україну.
- Де зараз ви знаходитеся і коли плануєте їхати додому?
Син перебуває у військовому госпіталі, а ми, матері, жінки, знаходимося в готелі СБУ. Зараз хлопці проходять обстеження, ми до них хочемо поїхати. Обстеження не один день – два-три дні, сказали. А потім, якщо все ок, заберемо додому. Хто додому, хто з гравців залишиться, тому що є поранені.
- Чи Думали про те, що буде далі, коли Олександр повернеться додому?
На свята ми будемо разом. Їм дали приписки, що 9 січня їм треба бути в частині. Вони зі своєю нареченою не розписані, весілля у нас повинна бути.
* * * Наталія Бессараб – дружина звільненого лейтенанта ВСУ Андрія Бессараба
- Ми бачили плакат, де ви підраховували дні, скільки ваш чоловік знаходиться в полоні. Скільки ви чекали свого чоловіка?
Вчора на момент звільнення мій чоловік перебував у полоні 19 місяців і 5 днів, і, слава богу, вчора довгоочікуваний день свободи настав.
- За цей час де перебував ваш чоловік? Як він почуває себе зараз? Що вже встиг розповісти?
Знаходився він, як і всі військовополонені, в Макіївці, Донецька область. Їх утримували в колонії суворого режиму, 97-ї колонії. Як себе почуває? Було дуже мало часу, коли ми зустрілися, була можливість по дорозі в госпіталь трошки поспілкуватися. По всім хлопцям видно, що вони ще не зовсім розуміють, що відбувається, і особисто мій чоловік сказав, що у нього трохи паморочиться голова, він не може зрозуміти, як це, коли небо без клітки. Видно, що вони не зовсім усвідомлюють, що вони на волі.
- Як поводилися з ним в полоні?
Мало було часу поспілкуватися, тому я не можу зараз надати таку інформацію, як з ними поводилися. Я думаю, що сьогодні-завтра буду його бачити, і він зможе більше розповісти про те, в яких умовах їх утримували і як до них ставилися.
- Який стан здоров'я вашого чоловіка?
Дуже слабкий, руки слабкі, схуд. Я звернула увагу, що хода в нього трохи дивна. Я думаю, це через те, що вони перебували в замкненому просторі довгий час, це якийсь психологічний момент.
- Де ви зараз знаходитеся і коли плануєте їхати додому?
Я ще перебуваю в Києві. Доки буду з чоловіком. Сьогодні їх мають обстежити і взагалі пообіцяли, що оперативно їх обстежують, зроблять всі аналізи. Кому потрібна буде медична допомога – її нададуть. Я сподіваюся, що все буде нормально. До Нового року ми будемо вдома, тому що вдома чекають тата діти до Нового року.
- Які в цілому плани на майбутнє? Дехто з військових вже отримав повідомлення про те, що потрібно з'явитися у військову частину вже 9 січня. Ваш чоловік що планує робити далі служити, змінити професію?
Я думаю, чоловік сам буде приймати рішення, що він буде далі робити. Буде він служити, я не можу вам зараз сказати, тому що вчора ми про це не говорили.
* * * Наталя Лазаренко – дружина звільненого бійці батальйону "Кривбас" Олександра Лазаренка
- Наталя, вже відомо, що ваш чоловік на волі. Розкажіть про перших хвилинах вашої зустрічі.
Ми всі дуже щасливі і раді. Але було таке враження, що це не з нами відбувається, дуже важко було повірити, навіть досі. Все це треба усвідомити. Але ми дуже щасливі.
- Як довго ваш чоловік перебував у полоні і чому він туди потрапив?
Він перебував у полоні майже три роки. Потрапив під Дебальцеве – в Логвино, коли їхали по завданню Артемівськ. Вони натрапили на засідку.
- Протягом цих років, коли чоловік був у полоні, мали можливість поспілкуватися: по телефону, листами?
Перші три місяці зв'язку з ним взагалі не було. Не знали де він і живий. Потім була телефонний зв'язок, дзвонили з різною періодичністю. Останні півтора року зв'язок була тільки за допомогою листів.
- Вчора, коли ви його побачили, він змінився?
Зовні змінився, схуд, трохи виснажений, але внутрішньо немає, такий і залишився.
- Про що чоловік встиг розповісти вчора?
На жаль, нам не вдалося багато поспілкуватися – тільки в Борисполі і по дорозі в госпіталь. Він більше розпитував, як у нас справи, що нового будинку. Розповідав про останній день у своєму полоні, як вони мріяли швидше потрапити додому.
- А де ви зараз знаходитесь і де ваш чоловік?
Він у госпіталі, а ми перебуваємо в готелі.
- Коли ваша наступна зустріч?
Він подзвонить після обстеження. Сюрпризи вже будуть вдома.
- Він встигне повернутися до свят?
Ми сподіваємося, що вдасться, але ми чекаємо результатів обстеження.
- Хто ще чекає його вдома?
Чекає мама, тато, брат, мої рідні, бабуся, всі друзі. Було багато дзвінків з привітаннями, всі хочуть його побачити.
- Які плани на майбутнє?
Щоб він відпочив, повернувся до нормального життя. Ми ще не говорили про це. Хочемо підтримати сім'ї хлопців, які ще не повернулися. Ми вже стали як сім'я, тому будемо їм допомагати.
* * * Наталія Герасименко – дружина звільненого військовослужбовця Миколу Герасименка
- Чи готові ви поділитися своєю історією, як довго ваш чоловік перебував у полоні і за що туди потрапив?
Чоловік був у полоні майже три роки, потрапив у полон під Дебальцеве – в Логвино, їхав з бойового завдання командира, їх четверо потрапило в полон. Двоє вже на волі, а двох звільнили вчора, мого чоловіка і Сашу Лазаренка. Дуже щасливі, ради, емоції переповнюють.
- Ви пам'ятаєте той момент, коли дізналися про те, що ваш чоловік в полоні, і мали можливість з ним спілкуватися хоча б по телефону протягом цих років?
Ні, не було спілкування перші три місяці, тому що він потрапив до козаків. А потім, коли його перевели в так зване колишня будівля СБУ, з ним була зв'язок, спілкувалися до Макіївської колонії. Після переведення в Макіївську колонію також зв'язок обірвався. Крім листів, у нас нічого не було. Вчора був перший раз, коли я його побачила за три роки.
- Як змінився за цей час ваш чоловік?
Змінився: дуже схуд, морально також змінився. Я думаю, що потрібен фахівець, щоб працював з ним. Я дуже щаслива.
- Як почуває себе ваш чоловік?
Каже, що все добре, хоче додому, звичайно, як всі хлопці після полону. Тим більше, у нас вже багато є таких людей, які виходили з полону і говорили, що все добре, а потім через якийсь час з'являлися проблеми. Ми вже передбачаємо, хочемо, щоб вони пролікувалися, і потім будемо далі щось робити.
- Як довго вам вдалося поспілкуватися, і що за цей час чоловік встиг розповісти?
Спілкувалися мало, буквально півгодини, може 40 хвилин, тому що вони зараз в госпіталі. Більше він говорив про дітей, які залишилися там, з якими він сидів майже три роки, – про Гондаре, Пантюшенко і Куренькове. Хлопці там залишилися, і треба за них боротися, їх треба забирати, їм морально важко там: забрали всіх, з ким вони сиділи, а вони залишилися. Дуже підтримуємо дружин бійців, які залишилися: Катю, Юлю, Люду Гондар, сестру, Вику Пантюшенко. Все обов'язково буде, буде і у них радість.
- Ваш чоловік говорив вам про те, чого найбільше йому бракувало, з чого найбільше сумував?
Звичайно, за спілкуванню зі своєю родиною, це все так сумували. Найбільше не вистачало спілкування з родиною.
- Що дозволяло триматися морально, що підтримувало?
Їх підтримувало те, що вони знали, що їх чекають вдома, що їх чекає країна, яка за них бореться. Це їх дуже підтримувало. Вони знають, що їх ніхто там не замінить, це однозначно. Якщо держава забуде, то ми нагадаємо.
- Кого він вже встиг побачити крім вас і кого хоче побачити найближчим часом?
Хоче побачити дітей, тому що діти не приїхали. Була мама, я приїхала тітка. Найбільше хоче побачити дітей, своїх побратимів, які, я думаю, найближчим часом зустрінуть його в Кривому Розі.
- Що писав у листах?
У листах писав про побутові проблеми, що треба передати, яку їжу.
- Щодо дітей: як ви їм пояснювали, де їх тато перебував увесь цей час?
Говорили, що в полоні, тому що діти писали йому листи, він писав їм. Вони все розуміли. Це великий термін, нереально було не говорити, де він.
- Можливо, вже спланували, як будете зустрічати тата?
Нам треба просто визначитися з датою, що буде в госпіталі, з аналізами, що будуть говорити в лікарні. Якщо в лікарні скажуть, що можна їхати, тоді будемо знати більше.
- Ваш чоловік що планує?
Майбутнє ми ще не обговорювали. Зараз найбільша проблема – здоров'я чоловіка. Видно, що там проблема з зубами, треба працювати зі стоматологами, і взагалі я думаю, що проблеми будуть.
Категория: Новости
"Хлопці схудли, зуби посипалися": Рідні розповіли про здоров'я і плани бійців, звільнених з полону