Бацман: В ефірі програма "Бацман". У студії Аркадій Бабченко – російський журналіст.

Добрий вечір. Вас знають в першу чергу як військового кореспондента. У лютому цього року Ви спішно виїхали з Росії, тому що на Вас збиралися завести кримінальну справу. За що?

Бабченко: За все: за мою "нацпредательскую" діяльність, за те, що я бандерівець, зрадник батьківщини, дисидент і инакомыслящий. Це був вже останній дзвоник.

- Ви ж, напевно, коли-небудь хочете повернутися на батьківщину. Ви собі уявляли Ваше повернення, як воно може виглядати?

- Звичайно, був. Я думаю, що повернення буде виглядати так: на Тверській вулиці стоїть колона американських "Абрамсів", я з фотоапаратом сиджу на третьому танку, на броні. Ми приїжджаємо в Кремль, починаємо роздавати тушонку голодуючим Москви, які всі говорять: "ні, ні, ми Путіна не підтримували, ми нічого не знали, ми взагалі добрі і хороші".

- Коли це може бути?

- Нескоро, тому що режим стійкий. Такі режими стійкі, економіка не впала так, як вона могла б впасти; 50 дол. за барель – це, загалом-то, та ціна, при якій цей режим може існувати ще довго. Володимир Володимирович Путін для своїх 65 років у чудовій фізичній формі, так що я думаю, що це питання не найближчого часу – 10-15-20 років. Цей режим якийсь час протримається, але те, що він впаде, – це однозначно. Інших варіантів просто немає.

- Ви – громадянин Росії. При цьому у Вас є єврейські та українські корені. Ви хотіли б отримати ізраїльський або український паспорт?

- Ізраїльський хотів би, тому що це, звичайно, зручний паспорт, але там треба доводити, а це проблема, тому що родичі в 30-ті роки не прагнули кричати на кожному розі, що вони євреї. З українським громадянством складніше – воно накладає обов'язки, тому що я не розумію, як можна приїхати з країни-агресора в країну – жертву агресії і не піти її захищати. Я розумію, що якщо ти переїжджаєш сюди жити, отримуєш громадянство – ти повинен віддати борг тій державі, яке тебе прийме. Я вже просто боюся – думаю, що п'яту війну я вже просто не переживу. Тут чисто від страху.

- Коли Ви переміщаєтеся по світу і дістаєте свій російський паспорт – яка реакція у людей?

- Дивлячись де. В Ізраїлі всім начхати, звичайно, тому що там росіян досить багато. У Чехії всім начхати – ти турист, везеш гроші. А в Україні мені незручно діставати російський паспорт – мені соромно, безумовно.

- Ви говорили, що найголовніше російське зброю – пропаганда. Кисельов, Толстой, Соловйов, Бабаян – такі ж злочинці, як і ті, хто посилає сьогодні на Донбас гроші, зброю, солдат?

- Ні, вони злочинці набагато більші. Те, чим вони займаються, до журналістики не має ніякого відношення. "Перший канал", "РТР" – це засоби масового зомбування. Це агентства, які застосовують певні форми психотропної зброї проти власного народу. І добре б проти власного, так вже по периметру пішло. Ті люди, які організовують козацькі загони або якісь громади, знаходять добровольців і відправляють їх воювати на Донбас, – вони не володіють такими потужностями, якими володіє телебачення. На всіх тих людей, яких ви назвали, лежить набагато більше відповідальності, тому що звести з розуму цілу країну – це треба вміти. Хочу сказати, що Ернст, Добродєєв і Кисельов свої гроші отримують не дарма – вони їх відпрацьовують. Зараз істерія подутіхла, але в 14-му році було страшно. Коли ти бачиш, як у половини міста стекленеют очі і з ними неможливо говорити. Плівка впала і все: "Крымнаш, і ми великі". Я думаю, що це взагалі вперше в історії людства таке сталося, тому що такого інструменту не було навіть у Геббельса. У Геббельса були друковані видання, радіо, телебачення за ступенем впливу – могутніше. Там зомбування йде відразу в мозочок, минаючи підкірку, – логічні центри там не задіюються.

- Радянська пропаганда була слабша за російську?

- Радянська пропаганда, може бути, була і сильніше російської, але при всьому при цьому вона говорила: "Ми за мир". Вона все-таки апелювала до якихось людських почуттів. Тут же все рівно навпаки – ця пропаганда дістала з людей всю гнусь, всю мерзенність. У цього режиму ставка зроблена на самі низинні людські почуття. Якщо в Радянському Союзі класом-гегемоном був пролетаріат, то у цього режиму ставка зроблена на клас-гегемон – гопництво, на гопників. Гопники агресивні завжди. Вони дістають (в якості зброї, - ред.) агресію, ксенофобію, ненависть, шовінізм. Це страшно.

- А середньостатистичні журналісти, які працюють на кремлівські ЗМІ, розуміють, в чому вони беруть участь? Які у них приблизно зарплати?

- Розуміють. По зарплатах не скажу. У 14-му році вийшов фільм "Ще сімнадцять друзів хунти". Там в тому числі показували і розповідали і про мене. Цей фільм знімала моя знайома, з якою ми до цього працювали і яка робила цілком демократичні сюжети європейської спрямованості. Потім вона випускає цей фільм. Я з нею списуюся і кажу: "Як так?". Вона мені відповідає: "У мене троє дітей, іпотека, мені треба за квартиру платити".

- У Росії залишилося хоч одне вільне ЗМІ?

- Залишилися. Та ж "Нова газета" ще досі вільний ЗМІ. Їм поки дозволяють залишитися, тому що зрозуміло, що як тільки владі треба буде – з першого клацання вони всі будуть закриті.

- Коли Ви останній раз були в зоні АТО?

- Три роки тому. Все тільки починалося. Було не зрозуміло, де лінія фронту, де хто.

- В 2014-му Ви потрапили у полон під Слов'янському. Вас побили, причому Ви були в українських військових. Що тоді сталося – Вас же трохи не вбили?

- Було діло, але я не готовий зараз про це говорити. Війна, звичайна справа для війни. Я все це розумію, я сам був солдатом.

- Скільки разів у Вашому житті були такі ситуації, коли Ви були на межі життя і смерті?

- Були. Якщо ти займаєшся військовою журналістикою, то треба розуміти, що можливість померти раніше часу як би входить в твій контракт. Як військовий журналіст, ти не можеш брати в руки зброю – це повне табу. Але при цьому ти повинен розуміти, що якщо ти з цими людьми знаходишся у даному місці, то це твій обов'язок – померти, загинути разом з ними, якщо так складуться обставини.

- Коли війна закінчиться, що робити з путінськими головорізами, які вже відчули себе господарями життя, які зрозуміли, що таке кров? Вони можуть загрожувати самому режиму?

- Ні, вони не можуть загрожувати самому режиму жодним чином. Влада ніколи не дасть сформуватися скільки-небудь сильним угруповань, які пройшли війну. Люди повертаються звідти, і якщо вони намагаються робити хоч щось, формувати якісь загони, об'єднання, їх громлять моментально. Ці люди владі не потрібні зовсім. Хочете поїхати на Донбас, бути закопаними в лісопосадці, під безіменним номерком, – будь ласка, Росія вас буде відправляти ешелонами. Але назад у них вже починаються проблеми вже відразу на кордоні. Зброя там не дають провозити. Коли вони повертаються назад, за ними дивляться, і ледь що – першим з міліції будуть дзвонити їм.

- Але Гиркин ж критикує владу?

- Гиркин – ніхто. Людей у нього – півтори каліки. Зброї у нього немає, і серйозну небезпеку для влади він не представляє. Як тільки влада подумає, що він для неї представляє серйозну небезпеку, – він сяде відразу і надовго. Потім є ПВК Вагнера, яке з проблемою нейтралізації цих людей справляється досить успішно.

- Ви говорили, що після чеченської і грузинських воєн Ви багато пили. Які у Вас зараз стосунки з алкоголем?

- Алкоголь – це одна з найбільших проблем. Я після чеченської і грузинської пив два роки. Після моєї крайньої відрядження на війну пройшло вже три роки, і зараз у мене стосунки з алкоголем чудові. Тобто досить рівні.

- Алкоголізм і алкоголь на фронті – це проблема?

- Так, це велика проблема і не тільки на фронті, хоча алкоголь і зброя взагалі не сумісні, а алкоголь і збройні агресивні люди ще більше не сумісні. Але там є можливості це справа контролювати. По-справжньому це проблемою стає, коли люди повертаються з війни. Мені, наприклад, пощастило: я з війни повернувся в столицю, зміг знайти роботу, зачепитися за життя. А люди, які повертаються в регіони, де ні роботи, ні грошей, – дуже багато спиваються. Це проблема всіх воєн.

- Чим відрізняються російські військові від українських?

- Я не можу сказати – я в українській армії був три роки тому. Зараз це зовсім інша армія, безумовно. Українська армія, звичайно, зробила гігантський крок до розвитку. З мотивацією все зрозуміло: українці захищають свою батьківщину – це найбільша мотивація. Якщо говорити про російську мотивації, то я не можу її зрозуміти, навіть незважаючи на те, що прожив у цій країні сорок років. Я ніколи не думав, що може дійти до такого, що дружини десантників відмовляються від своїх чоловіків за гроші і готові їх ховати безіменними, під номерками. Ті ж псковские історії Лева Шлосберга, який був побитий, отримав битою по голові за те, що він розкопав цю історію. Людей там залякують, а головне-дають гроші за те, що вони відмовляються від своїх рідних. Там ходили суми в 3-5 млн. Це гігантські гроші для регіонів.

- Коли Ви воювали, Ви вбивали людей?

- Сподіваюся, що ні. На 95 відсотків сподіваюся, що на мені немає крові. Але я стріляв все-таки.

- Два рази Ви воювали на чеченських війнах. Перший раз – за призовом, а другий раз Ви були контрактником. Ви особисто відчуваєте відповідальність за те, що допомагали режиму тоді?

- Так, звичайно. Але тоді був інший режим, я не цього режиму допомагав. І на війні розмов таких не було: ти допомагаєш режиму, не допомагаєш – це зовсім з паралельної всесвіту. Безумовно, я відчуваю відповідальність за те, що я був на імперської шовіністичної війні.

- Який зараз самий реалістичний сценарій по Донбасу, на Ваш погляд?

- Я думаю, замороження конфлікту. Миротворці – це цілком можливо, і швидше за все так і буде. Тоді конфлікт буде заморожений і надовго, до того моменту, поки не впаде режим в Росії. На мій погляд, це найбільш вірогідний сценарій.

- А миротворці, що складаються з кого?

- Це не так вже й важливо. Росія, напевно, буде наполягати на тому, щоб там були і російські миротворці, бо до цього у Придністров'ї та Грузії миротворці були в основному російські. Але навіть якщо їх там не буде, все одно це буде означати заморожування конфлікту.

- Зараз над Україною хмари згущуються з європейської сторони – подивіться на угорців, чехів. Чиї там вуха стирчать?

- Угорщина і Земан – однозначно вуха Кремля. Але турбулентність, безумовно, почала посилюватися. Той спокійний період з 1945 по 2013, коли всіма країнами були прийняті якісь правила, устоявся якийсь мир і порядок (пройшов, - ред.), – зараз його починає трясти, і він починає потроху змінюватися. Найгірший крок Путіна – те, що він показав, що цей світ і порядок можна порушувати. Якщо ти сильний – то всі ці домовленості можна порушувати. Це дало, безумовно, ланцюгову реакцію. Росія спочатку це показувала в Абхазії, в 90-х, у Придністров'ї, потім Чечня, потім Грузія, Україна.

- А що б Ви сказали Земану, якби відповідали на його план щодо Криму?

- Я б йому сказав: "А давай ми тобі запропонуємо грошей за 68-й рік і знову окупуємо Чехію. Вважаєш, що можна торгувати, – називай суму".

- До 2 лютого американська розвідка обіцяє оприлюднити, а потім, можливо, конфіскувати активи, нерухомість, бізнеси російських олігархів, оточення Путіна і їх родичів. Реально на що це може вплинути і до чого привести?

- Якщо ви чекаєте якогось глобального потрясіння, то його не буде. Це черговий виток посилення санкцій – і це добре, безумовно. Але до обвалення режиму це не призведе. Загнивати це, як я думаю, буде довго, поступово, по шажочкам, і в кінці кінців загниє. Це один з кроків – черговий виток посилення санкцій.

- Олігархи Путіна кого більше люблять свої гроші чи Путіна?

- Справа не в тому, кого більше люблять олігархи Путіна. Справа в тому, що поляна там зараз повністю зачищена. Я думаю, що всі якісь глобальні стратегічні рішення приймає одна-єдина людина – Володимир Володимирович Путін. Я не думаю, що в його найближчому оточенні є якась фронда. Ми бачимо, що зачищення там відбуваються мало не щотижня: то зміна губернаторів, то зміна вищих чиновників і так далі. Я думаю, що в його найближчому колі, який впливає на прийняття стратегічних рішень, лояльність до нього повна. Якщо ти вибираєш між Путіним і своїми грошима на Заході, я думаю, тобі дозволять звалити на Захід, – замість тебе знайдуть десяток таких на твоє місце.

- Дозволять? Не як з Лесіним?

- Ми не знаємо, що з Лесіним, – у нас з вами немає інформації. Я не думаю, що Лесин був убитий за наказом Путіна. Політичні вбивства мають сенс тоді, коли людина дійсно представляє якусь загрозу.

- Заяви Польщі стають все більш жорсткими по відношенню до Росії. Зараз Міноборони Польщі заявляє, що на борту літака Качинського був вибух. Якщо Польща все ж доведе, що Росія винна у тому, які наслідки можуть загрожувати Росії?

- Якщо Польща це доведе, то наслідки будуть колосальні. Це, звичайно, буде акт державного тероризму та акт прямої агресії, тому що вбивство президента суверенної держави – такого ще не було. Але, по-перше, я не думаю, що вони це доведуть, а по-друге, вони кажуть, що вони з точністю поки не можуть ідентифікувати цей звук як вибух, і по-третє, я сумніваюся, що це дійсно був вибух. Але суть в тому, що цей режим починають мочити по всіх фронтах. Володимир Путін думав, що він буде вести війну танковими дивізіями, але танковими дивізіями відвоювали у ХХ столітті. У XXI столітті війни ведуться зовсім по-іншому: війни ведуться розслідуваннями щодо вживання мельдонію на олімпіадах, недопущенням президента шахового клубу на шахові матчі, розслідуванням "ботафермам", що впливає на вибори, і так далі. Будуть мочити по всіх фронтах, тиск Польщі – це та ж стратегія.

- До чого такий тиск може привести на міжнародній арені?

- Росія буде окукліваться, врешті-решт дійде до якогось залізної завіси, не як при Радянському Союзі, але якесь заляльковування буде. І економічний загнивання. Це триватиме довго, але, врешті-решт дійде до Венесуели, а там, мабуть, Біг Барабум.

- Ще можливо відкрите напад Путіна на Україну?

- Так. Я думаю, це один з найбільш ймовірних варіантів. Я вважаю, що досить велика війна в Україні – один з найбільш ймовірних варіантів розвитку подій.

- Ще є сили і бажання?

- Сили не те що є: реформа армії, яку провів Путін, – вона дала результати. Російська армія по рейтингах дійсно третя-четверта в світі. І це дійсно так. Гроші в армію влиті такі, що незважаючи навіть на злодійство реформувати армію вийшло. Це зовсім не та армія, яку я бачив навіть не те що в Чечні, а і в Грузії. Воювати вона готова. У Путіна є абсолютно чудовий ресурс – приблизно 100 мільйонів населення, яке готове воювати де завгодно і за що завгодно. Проблема в тому, що коли почнеться економічне загнивання, для авторитарних режимів немає кращого вирішення внутрішніх проблем, ніж яка-небудь нова переможна зовнішня війна. І перша мета тут, звичайно, Україна. Це ж Путін говорив про загнаною в кут щура – це дійсно його світогляд. Коли у тебе не залишиться варіантів – що ще робити?

- Ви вірите в те, що Путін колись натисне ядерну кнопку?

- Я думаю, що може. Якщо ти розумієш, що у тебе залишається приблизно такий же варіант, як у твого колишнього друга-товариша Каддафі, то тоді краще вмирати з музикою і разом зі всім світом, ніж одному в каналізації. Якщо б я в Росії в 2013-му році, сказав би, що російські танки будуть прасувати українські міста, мені б сказали, що я зовсім головою поїхав. Зараз ми живемо в реальності, коли російські танки прасують українські міста, коли Росія напала на Україну. Ще чотири роки тому цього уявити не міг ніхто. Тому в якому світі існує ця людина, ким він себе уявляє, яким він бачить світ навколо себе, яку йому дають інформацію – ми не знаємо. Ми не можемо залізти йому в голову. Але видно, що цей чоловік готовий на війну, готовий на смерть, готовий на вбивства.

- Ядерна зброя російське, воно боєздатна? Воно готове злетіти?

- Я думаю, що якийсь відсоток злетить. Російська армія реформується – туди гроші вливаються. У 2012-му році Путін зрозумів, що силовики – його єдина остання надія. Після Майдану він зрозумів це остаточно. Якщо в 12-му році міліція і армія були вже на крайній стадії лояльності до влади, вже були готові перейти на іншу сторону (якщо б інша сторона показала силу, бажання і готовність, то це цілком могло б статися), то зараз ситуація змінилася. Зараз якщо Путін віддасть наказ дійти до Гібралтару – я думаю, дійдуть. Завалять пів-Європи трупами, але дійдуть. У світі є армії двох видів. Перший вид – європейські армії, НАТО, США. Це армії, засновані на технологіях. Коли у тебе є технології, авіаносці, літаки п'ятого покоління, туди вкладаються гроші. Другий вид армії – Росія та Північна Корея. Це армії, побудовані за принципом орди, – коли в тебе є гігантський ресурс безкоштовного гарматного м'яса. І ті, і ті армії – дієві.

- Трамп і Кім Чен Ин можуть почати третю світову?

- Не знаю. Це питання з серії Земана та Угорщини. Ми бачимо, що світ вже більше не той, – по всьому світу до влади приходять люди, які не зовсім адекватні. Перший, звичайно, Путін. Ердоган, Дутерте, який взагалі головою поїхав. Трамп – людина імпульсивна і не зовсім в адекваті. Ле Пен за одну каденцію вдвічі збільшила свій результат. Та ж історія в Німеччині, де вкрай праві зараз починають підніматися. Світ трясе – він входить в якусь нову стадію. Ми з вами поняття не маємо, до якої стадії все це може дійти. Зараз прогнози робити практично неможливо.

- Ви з самого початку говорили, що Трамп не буде вести пропутінську лінію в політиці. Звідки Ви знали?

- Коли зустрічаються дві самотності, і кожен говорить, що він самий великий, то зрозуміло, що спочатку вони будуть цілуватися в ясна, що відбулося і з Ердоганом, але потім якийсь велич має переважити. Велич велич дає антипатію.

- Зараз у Росії ейфорія з приводу Трампа пройшла?

- Зараз Трампа поки ще не чіпають – він не чмо поки ще. Прийнята в Росії така точка зору, що Трамп, загалом-то, "наш", він гарний, і ми його посадили в президентське крісло, але погані Сенат і Конгрес не дають йому підтримувати нас в повну силу.

- А хто конкретно відповідає в Росії за війну проти України?

- Не знаю.

- Як Ви для себе формулюєте російську національну ідею?

- На це питання не може бути відповіді, тому що для того, щоб була національна ідея, повинна бути нація. У Росії немає нації, в Росії нема народу, нема держави.

-Але країна ж є така, яка не дає жити спокійно всім навколо країнам.

- Ось ви і дали визначення російської національної ідеї.

- Але Ви ж росіянин, який хоче там жити, виховувати дітей.

- Я вже в цьому не впевнений, але національна ідея повинна бути така ж проста, як і в усьому світі: "живіть самі і давайте жити іншим". Не лізьте до інших.

- Ваша сім'я залишилася в Росії?

- Поки що так. Поки мені її нікуди вивозити. Тиск на них припинилося, їх не чіпають, після того, як мене виперли з країни. Зараз все-таки не 37-й рік. Вони націлені не на посадки, а на те, щоб витіснити людей з країни. Якщо ти натяків не розумієш і не їдеш, тоді в хід йдуть арматурки, кримінальні справи і так далі. Як мене з країни витравили, як я виїхав, – я перестала для них існувати. Галочка поставлена – націонал-зрадник нейтралізований, справу зроблено.

- Які зараз стосунки з мусульманами-ісламістами всередині Росії? Наскільки вони стають важливою діючою силою?

- Поки ніяких. З початком української війни ця тема пішла в тінь, тому що головними ворогами стали бандерівці, безумовно. Ви помітили, як припинилися терористичні акти з мусульманським підтекстом в Росії? Вони були чи не щотижня, то відразу припинилися і терористами відразу стали українці. Це, безумовно, все була штучна тема, і зараз вона просто переключена на Україну. Принаймні, в інформаційному просторі ця тема не присутній.

- Якби була така можливість, Ви б вийшли на дебати з Путіним?

- Ні, навіщо?

- Вам би хотілося йому щось сказати, дивлячись йому в очі?

- Якщо я не помиляюся, стаття 273 "Захоплення і утримання влади" і стаття 268 "Планування, розв'язування агресивної війни" – від 10 до 20 років. Це єдине, що мені б хотілося йому сказати. І бажано, щоб це було в Гаазі.

- У всіх сучасних російських соціологічних опитуваннях Сталін займає перші місця. Це небажання вчити свою історію або що це?

- Зомбування. Хоча прямого зомбування на сталінізм в Росії немає, але коли влада перемикає важіль і каже, що все можна, народонаселення все це відчуває, підхоплює, і активістів відразу стає вагон і маленький візок скрізь. Але ми насправді не знаємо, чи дійсно він займає перше місце, тому що соціологія в Росії, як і журналістика, як і незалежні інститути, знищена. Всі ці опитування – там дуже великий люфт. Проблема в тому, що після такого державного, провладного путінізму друга найбільша політична група людей у Росії – ліберали. За моїми відчуттями, ті горезвісні 14% дійсно існують.

- Коли б це були 14%, які б діяли, то цього цілком достатньо, щоб поміняти владу.

- 14% діючих людей дійсно цілком достатньо. Проблема в тому, що вони розмазані по великій території. І, як не крути, палити кришки і будувати барикади вони не готові. Вийти на несанкціонований мітинг – вони готові. І я вдячний кожному, хто виходить, тому що в Росії для цього дійсно потрібно мужність. А тих людей, які прославляють Сталіна, – їх менше. Але проблема в тому, що вони готові діяти. Вони готові вбивати, вішати на стовпах, палити.

- На голодний шлунок?

- Особливо на голодний шлунок. Люди, які зараз з'явилися "Православне держава", яке стало палити кінотеатри, – це одне і теж. Це прямий наслідок розпаду державності і втрати державою монополії на насильство. І я думаю, що під час Біг Барабума першу скрипку гратиме саме вони.

- Ксенія Собчак реально зможе стати альтернативним кандидатом Путіну, а не тим кандидатом, якого Кремль сам поставив нібито від опозиції?

- Чи зможе на виборах Путіна стати Путіним хтось, крім Путіна? Ні, звичайно, не зможе. Для того, щоб К. Собчак стала кандидатом на виборах, мають бути вибори. В Росії виборів немає. У 2012 році відбулася спецоперація по силовій узурпації влади. Той, хто був у Москві тоді, бачив, як центр був забитий військами і ОМОНом. Ось з тих пір, гарантовано, в Росії виборів не існує (їх і так не особливо було, але з тих пір вже гарантовано). Ні на яких виборах, ніякими бюлетенями, ніякими виборчими урнами владу в Росії, звичайно, змінюватися не буде.

- Геннадій Бурбуліс сказав нещодавно, що після виборів ми побачимо іншого Путіна. Що він мав на увазі?

- Я думаю, що наступним керівником Росії після Володимира Путіна буде Олексій Навальний, якщо він доживе до того моменту. На даний момент це найбільш ймовірна кандидатура. Або щось таке більш-менш ліберально-демократична, налаштоване хоча б в ту сторону. Може бути, Медведєв, може бути, хто-небудь типу Сєчіна. Біда в тому, що зараз президентська влада – абсолютна, вона дуже сильна. Я не знаю, чи здатний буде людина, яка прийде після Путіна, відмовлятися від такої влади, чи здатний він буде провести масштабну політичну реформу. Це перше. А друге – чи хоче цього сама Росія? Тому що, на мій погляд, – не готова і не хоче. І третє – влада в Росії буде змінюватися, коли економічна ситуація зовсім критична. Приблизно що-небудь, що було у Венесуелі. І тут ми потрапляємо в пастку, яка сталася у 91-му році. Тоді Радянський Союз розвалився, тоді нафта коштувала 9 доларів, і до влади прийшов, умовно, ліберально-демократичний уряд. В цей момент було зубожіння населення – хто винен в зубожіння? Звичайно, ліберали, які прийшли. Ось також в 2030, 2040-му, 2070-м якомусь році, коли до влади прийде умовно ліберальний правитель, буде економічне зубожіння. Хто винен буде? Звичайно ж, умовний Навальний, який прийде тоді до влади. Я боюся, що наступний правитель після Путіна влада не зможе утримати. Проблема не в тому, хто буде після Путіна, а проблема в тому, хто буде після того, хто буде після Путіна. А ось тут на сцену виходять сталіністи, які готові палити і підривати.

- Що Україні робити з таким сусідом?

- Ставати сильною. Треба розуміти, що поки у вас на півночі є такий мордор, доведеться йому протистояти постійно. Не можна забувати про це. Треба ставати економічно сильною, треба ставати сильною в плані армії, треба робити всі кроки до цього. Давати відсіч, завжди показувати, що "друже, якщо ти сюди сунешся, це тобі буде коштувати дорого".

- Аркадій, спасибі Вам за таке інтерв'ю.

- Спасибі.

Полный текст  →

Источник: radioera.com.ua.