Якщо б сьогодні постало питання прийняти закон "Ківалова-Колесніченка", я б без сумніву ставив його на голосування
Опубликованно 06.03.2018 01:03
Бацман: В ефірі програма "Бацман".
Пан Адам, добрий вечір. Конституційний суд України скасував скандальний закон, так званий Колесніченка-Ківалова. Причому він розглядав цю справу майже 4 роки. І відмінив, що цікаво, не тому, що розглядав цей закон по суті, а скасував тому, що цей закон був прийнятий з порушеннями регламенту. Саме тоді, в 2012-му році, коли приймався цей закон, головували у ВР ви. Тобто, брали його під вашим керівництвом. Чому ви його приймали з порушенням, і виходить, що якщо б ви його не прийняли з порушенням, то зараз його могли не скасувати?
Мартинюк: Я нічого не бачу скандального у цьому законі, тому що закон абсолютно відповідав Конституції. І Конституційний суд не розглядав його чотири роки, а чотири роки до цього закону. Він був прийнятий в 12-му році, в 14-му році одним з перших рішень на вимогу "Свободи" та інших фракцій після подій на Майдані було рішення про скасування цього закону. Цей закон де-то 230-240 голосами, звичайно, був скасований в лютому 14-го року, але до цих пір ніким не підписаний. Не підписав його тодішній голова ВР Турчинов, не підписав його тодішній в. о. президента Турчинов. Я не знаю міри покарання за подібні дії, але Турчинов мав би відповісти, чому скасування цього закону він не підписав. А не підписав він тому, що скасування цього закону стала однією з причин того, що ми спочатку втратили Крим, а потім почалися гарячі події, які переросли у громадянську війну на Донбасі. Не підписав і тому, що цього вимагали зарубіжні спостерігачі, які нами керували в той час і продовжують керувати до сьогоднішнього дня. І закон завис у повітрі. Він діяв до вчорашнього дня, але, по суті, не діяв, як і цілий ряд інших законів. Не один раз протягом існування Конституційного суду до нього зверталися народні депутати або ті, хто мав право звертатися з вимогою скасувати той чи інший закон, тому що була порушена процедура. Насамперед, спиралися на норму Конституції про особисте голосування. До вчорашнього дня, до вчорашнього рішення жоден склад Конституційного суду не приймав таких рішень, хоча процедури були порушені, дійсно, голосував цілий ряд неперсонально, що триває по сьогоднішній момент, але Конституційний суд відходив від цього рішення. Сьогодні він заклав дуже небезпечну міну.
- Ви наполягаєте на тому, що коли ви керували і голосували цей закон, не було порушено жодної процедури?
- Було порушення. Зараз, якщо керуватися вчорашнім рішенням Конституційного суду, можна будь-який закон, якщо він мені не подобається, скасовувати, тому що порушення будуть обов'язково.
- Але навіщо ви тоді порушували регламент?
- Справа в тому, що я не порушував регламент, а ті, хто робив це і робив. Як ніби порушення регламенту вбачалося в тому, що там почалися бої. І це так - це порушення регламенту. Порушення регламенту полягає в тому, що не давали голосувати фізично. Вихоплювали картки, щоб депутати не проголосували, і по першому голосування не вистачило голосів - таке було порушення регламенту. Якщо б сьогодні постало питання прийняти подібний закон - я б без сумніву ставив його на голосування. Тому що нічого антиукраїнського, антидержавного в цьому законі немає. Тим більше, скасувавши вчорашній закон, діє закон 1989 року, який ще створювали Кравчук і його команда, тодішній заввідділом ЦК Компартії України. Він практично один до одного до того закону, який скасували. Єдине, що там більше були такі норми прораховані про те, де можна вживати мову національних меншин. Я припускаю, що це подія покладе подальші розбрід і хитання в нашому українському збройному суспільстві. Далеко не однозначно все це сприймається. Точних даних, хто користується російською мовою, немає. Але за останнім переписом, яка, на жаль, відбулася 16 років тому, більше 8 млн. громадян України назвали себе росіянами. Попередній перепис - було 13 млн. Звичайно, в 2001-му далеко не всі росіяни зважилися сказати, що вони росіяни. Якщо українців справедливо зачіпає, коли наступають на нашу культуру, мову - нам боляче. Ми опираємося. А чому ми не хочемо задуматися про те, що тих же 8 або скільки мільйонів людей, на чию мову і культуру також ми наступаємо, українці, вони точно таке ж право, як і ми, мають на свою мову, свою культуру, свій погляд. Насильно милим не будеш. Треба вдосконалювати українську мову, треба його впроваджувати, але не методом сили і тиску, а методом переконань і доказів того, що треба, якщо ти громадянин України, знати цю мову.
- Володимир Литвин, який був тоді головою ВР, дуже на вас образився. Він тоді обіцяв, що поки не будуть розглянуті на комітетах всі поправки, цей закон не буде голосуватися. Але як тільки він кудись відійшов, як ви вже головуючий проголосували закон, і він дуже на вас образився. Навіщо вам було такою ціною тоді його проштовхувати?
- Якби сьогодні була у мене така можливість і необхідність приймати подібний закон, я б з чистою совістю зробив би те, що зробив в 12-му році, крім одного, що я повірив і підвів голову ВР. Закон був повністю підготовлений, він пройшов комітет, тут питань немає. Справа в тому, що мені сказали керівники держави про те, що Володимир Михайлович буде повідомлений про те, що цей закон буде винесений на голосування. Що він буде знати про те, що на вечірньому засіданні буде цей закон. Я повірив в те, що він буде знати, і не встиг його попередити про те, що буде таке. Навіть президент говорив про те, що зараз буде у мене Володимир Михайлович і йому скажу про те, що закон буде ухвалений.
- Тобто, особисто Янукович попросив вас поставити і проголосувати цей закон?
- Так.
- Говорили, що вам гроші занесли з Партії регіонів за те, щоб ви це зробили.
- Грошей ніхто ніколи не заносив. Тим більше, що не треба заносити за те, що робиться свідомо. Я не з тих, хто голосує або ставить на голосування так, як це робиться сьогодні.
- Ви налагодили стосунки з Володимиром Литвином?
- Звичайно.
- Покійний Чечетов, коментуючи, як це приймалося, сказав: "Ми розвели їх, як кошенят". І це все стало девізом тієї влади - як все аби як робилося.
- На превеликий жаль, не тільки і влада. Будь-яка влада у нас робить все абияк. Починаючи з початку існування влади. Робилося так, на жаль, як хотілося президентам.
- Наведіть приклади.
- Я наведу такі приклади: конституційний договір, декрети Кабміну. Іноді я думаю, що рівень нашого парламенту і витрати на нього такі колосальні, що я дозволив би Кабміну зараз, як це було в дев'яностих роках, писати декрети, вважалися законними. Не треба парламенту, не треба мільярдних витрат на те, щоб писати те, що сьогодні робиться. Немає і не було в Конституції таких норм, щоб видавати декрети. Не було в Конституції норми так званого конституційного договору, який був прийнятий не змінами в Конституцію, не було того, що було в лютому 14-го року: коли повернулися до Конституції 2004 року без будь-якого дотримання конституційних норм. Та діюча сьогодні Конституція, вона не відповідає тому, щоб називатися Основним законом. Зараз у президента право порушення Конституції - оголошувати військове положення без згоди ВР. Що стосується медичної реформи: в Конституції записано, що вона безкоштовна. Що робиться з медициною сьогодні? Це пряме порушення Конституції. На жаль, не можна назвати жодного з президентів, гарантів Конституції, які не робили того, що ґвалтували Конституцію, за допомогою парламенту в тому числі.
- Комуністи брали гроші за голосування?
- Ні. Чому брати гроші за голосування, якщо ми свідомо завжди голосували за те, що відповідало нашій ідеології і програмним засадам.
- Коли опублікували частину чорної бухгалтерії ПР, тоді вже чутки про те, що комуністи брали гроші, наприклад, у ПР, стали вже не такими чутками.
- По-перше, я не бачив цієї книги і не знаю, наскільки реально вона відповідає дійсності. Але, наскільки я пам'ятаю той факт, про який говорять, то там мова йшла не про закони, а про вибори, щоб вести агітацію за ту чи іншу кандидатуру.
- Тобто, за голосування не брали, а за вибори брали?
- І за вибори не брали. Я просто уточнюю, що йдеться не про закони, навіть у цій "амбарной книзі", яка до сьогоднішнього дня не доведена.
- В інтерв'ю виданню "Гордон" Леонід Грач прокоментував це так: "Ніхто в партії не бачив тих грошей, які брав мільйонами Симоненко. Вони тому і розійшлися з Мартинюком в свій час. Він прибрав з другого секретаря, тому що Адам теж хотів правити цим фінансовим потоком. Мені особисто скаржився перед виборами президента в 2010 році Янукович, що яка ж сволота-мудак Симоненко, я йому тільки дав 10 млн доларів, а він тепер вимагає за інше голосування ще, ще і ще". Дивіться - ваш однопартієць чорним по білому.
- Він не наш однопартієць - він давно виключений з партії.
- Але скільки років ви були пліч-о-пліч.
- Не пліч-о-пліч, тому що Леонід Іванович сам собі на умі. Я не вірю жодному слову, яке каже Леонід Іванович. Він сказав це тоді, коли він був виключений з партії за дії, несумісні з членством в партії. Якщо він брав від когось кошти і щось комусь обіцяв, то нехай за це відповідає. Я ще раз повторюю вам з чистою совістю: я до цього не мав, не маю і не буду мати ніякого відношення.
- А про те, що Петро Симоненко брав гроші, ви чули від когось?
- Не чув і ніколи не був свідком. З приводу того, що я був відсторонений від посади другого секретаря ЦК партії, пан Грач також перебріхує. Я свідомо пішов з посади, написав особисто заяву, тому що мені фізично було неможливо суміщати посаду другого секретаря ЦК і бути першим заступником голови ВР. Як тільки це стало можливо - я на сьогоднішній день виконую обов'язки другого секретаря ЦК компартії України, при тому ж Симоненко, який нібито прибрав мене, якщо вірити Грачу, з цієї посади. Ми щодня працюємо над тим, щоб захистити партію.
- Тобто, комуністична партія в Україні, яка заборонена - вона живе і працює?
- Комуністична партія в Україні не заборонена. В законі про так звану декомунізації записано, що суд може за поданням Мін'юсту припинити діяльність. Настільки писали поспіхом закон ті, хто далекий від законотворчості, що навіть забули, що припиняється партія в інших випадках: партія може сама припинити діяльність або припинити діяльність, коли вона буде заборонена. Мова йде не про закриття, а про заборону діяльності - це суто юридичне. Міністерство юстиції подало позов про те, щоб припинити діяльність партії (незаконно, так як за законом можна заборонити). Суд першої інстанції в грудні 16-го року припинив діяльність партії, але це справа розглядається в Апеляційному суді, Адміністративному по сьогодні, який припинив розгляд, і ця справа на розгляді за поданням 46 депутатів у Конституційному суді. Тобто, судового рішення про заборону діяльності Комуністичної партії немає. І вона сьогодні діє на законних підставах.
- Скільки членів Комуністичної партії України сьогодні?
- На жаль, зменшилася чисельність порівняно з тим, що була. Але сьогодні більше 60 тисяч.
- Якщо ви говорите, що Комуністична партія не заборонена і ви працюєте, так чого ж ви на вибори не йдете тоді?
- Справа в тому, що виборів після того, як почали забороняти Компартію, не було. Останні були в 14-му році, коли ми йшли на вибори, і все було зроблено для того, щоб певну кількість відсотків не додати, щоб партія не пройшла до парламенту. Після цього парламентських виборів не було.
- Тобто, на наступних виборах ви підете знову?
- Ми підемо. Але в тому ж законі про декомунізацію, який засуджений Венеціанською комісією, є норма, яка дає право Міністерству юстиції заборонити участь Комуністичної партії у виборах. Тобто, створений парадокс. Ми не заборонені офіційно, в судовому порядку, але Мін'юст нас до виборів не допускає.
- Я не розумію, навіщо ви працюєте, витрачаєте гроші, якщо все одно ви не зможете брати участь у виборах?
- Це сьогодні не зможемо. А завтра ситуація буде інша.
- Так ваш електорат вже собі розібрали інші.
- Навіщо ми працюємо? А що сказати тим 60 тис. чоловік, які з нами? Що ми їх кинули і що ми нічого не хочемо робити? Подібна ситуація вже була у 91-му році, коли також партія була заборонена.
- Тобто, ви чекаєте, що все зміниться?
- Ми не просто чекаємо, ми для цього працюємо.
- А зараз хто пасеться на вашому електорат? Хто його собі прибирає до рук?
- Якщо судити по останніх виборів у місцеві органи, які відбулися і які зараз відбуваються, - частина нашого електорату забирає "Опозиційний блок". Частину забирають, можливо, ті, хто видає себе за партії, які турбуються про розвиток регіонів, - "Наш край". Частина сільського електорату забирає Аграрна партія, якій зараз дуже опікується АП, - це місцеві аграрні барони, всесильні на селі і забезпечують голосування так, як їм вигідно. Вони дають роботу, і вони за цю роботу вимагають своїх депутатів. Але все тече, все змінюється. Нічого вічного немає.
- Тобто, ви збираєтеся повернутися в активну політику?
- Не просто збираємося - ми обов'язково повернемося. Досить велика частина населення, за соціологічними опитуваннями, не проти того, щоб повернутися в ті радянські часи.
- Ну, звичайно, молодість. Вони ностальгують за своєї молодості. Це не повертається, на жаль.
- А нинішня молодь робить все для того, щоб бути вільною від будь-яких обов'язків.
- ЗМІ писали, що на вашу дочку зареєстрований будинок у Конча-Заспі шикарний. Як ви це можете пояснити?
- Моя донька, якій вже майже 40 років, займається невеликим бізнесом. Вона має салон краси. Який в тому числі дозволив їй не побудувати, а купити. Вона ще років 6-7 його приводить в порядок і ще не призвела. Давайте не будемо забувати, що понад 20 років при нинішній Україні і 20 років за попередньої Україні я був високооплачуваним людиною, порівняно. У всякому разі, я закінчив у радянський час на посаді першого секретаря Львівського міськкому партії. Тоді зарплата у мене була 600 карбованців. Більше 20 років я був у складі ВР і першим заступником. Тобто, якісь заощадження були, і я їй допоміг. Але говорити про те, що ми олігархи або дуже багаті люди, я, на жаль, не сказав би.
- Але поруч з вами там є сусіди. Наприклад, син Симоненка, який теж має в Кончі-Заспі розкішний маєток. Сім'я Калетників з угіддями. Це все комуністи і верхівка. Тобто, у всіх дітей комуністів успішний бізнес.
- Калетник був тимчасовим комуністом і недовго. Але він займався досить тривалий час бізнесом, так само, як і син Симоненка, який не має в Кончі-Заспі будинків, наскільки мені відомо.
- Що ви подумали, коли відбувся процес е-декларування в Україні?
- Я подумав про те, що чергова качка і брехня, так як не відповідає дійсності, яка там написана. Як тільки виникає необхідність у влади когось до нігтя - вони піднімають електронні декларації. І відразу там знаходять незадекларовані мільйони. Те, що можна перевірити, вони вказували мінімально, а те, що не можна перевірити, вони вказували, що у них знаходиться у банках скляних. У свій час ми вважали - у нас понад 4 тис. законів. Україна має більше законів, ніж всі європейські держави разом узяті. Але користі в цих законах ніяких.
- А не виникло якогось полегшення у ваших колег-комуністів, що так вчасно заборонили Комуністичну партію, як раз перед е-декларуванням, і не довелося їм теж показувати свої статки.
- Ні, абсолютно, тому що вони б показали те, що вони мають. А вони мають далеко не те, що пише преса.
- Ви - вчитель історії. Ви, як ніхто інший, повинні знати, скільки Комуністична партія в Радянському Союзі, комуністична ідеологія на чолі, замучила мільйонів своїх громадян. Замучила, вбила в таборах, розстріляла, заморила голодом. Ви ж могли вибрати будь-яку іншу партію, а ви вибрали саме цю ідеологію і саме цю партію. Вам самому не гидко з такими людьми йти в одному руслі і продовжувати це?
- Абсолютно ні. По-перше, це зроблено свідомо. І якщо б я сьогодні починав свій шлях, то зробив би те ж саме. Тому що я ніякого відношення до того, про що ви говорите - не мав, не маю і не буду мати. І все те, про що йдеться, ті цифри, які називаються, то якщо повірити тим цифрам і мільйонам, про яких ви говорите, то взагалі у нас вже нікого не залишилося. Про історію ми можемо говорити, а давайте поговоримо про сьогоднішній день. Ви говорите про те, про що ви чули або читали, і не знаєте, чи відповідає це дійсності, - а давайте подивимося, як керує нинішня влада.
- Ви ж не будете заперечувати мільйони розстрілів, мільйони репресій, мільйони в таборах, голодомор, геноцид українського народу. Відкриті архіви СБУ, я була там, я читала.
- І що кажуть архіви?
- Про те, скільки, просто пачками, людей кидали у вогонь, причому за рознарядкою. Коли ці смертні вироки за наклеп просто кожен день - це ж мільйони були.
- А ви знаєте, чому до сьогоднішнього часу не хочуть відкрити тих архівів?
- Вони відкриті.
- Наполовину відкриті. Тому що там ті, хто сьогодні вважає себе героями, знайдуть свої прізвища, що вони закладали тих, хто вчора був ворогом радянської влади.
- У 2010 році ви особисто і вся фракція комуністів проголосували за ратифікацію харківських угод. Тих угод, які через 4 роки, в тому числі, фактично дозволили зробити Росії з Кримом те, що вона зробила - анексувати. Ви відчуваєте свою провину за те, що ви тоді зробили?
- Не відчуваю. Тому що харківські угоди були не стільки про флот, а про газ, про те, щоб полегшити життя людям. Термін продовження не мав значення до 14-го року. Флот ще був би на території Криму і без харківських угод. За попередніми угодами вони б там існували до 2016-2017 року.
- Розкажіть про вашу колезі Аллі Александровській, тому що її звинувачують в посяганні на територіальну цілісність України і фінансування на гроші ФСБ місцевих депутатів. Це майже вже два роки, як її затримали. А які зараз там новини?
- У радянський час була стаття 58, сьогодні ця стаття 110. Зрада батьківщині, сепаратизм - це і приписується Олександрівської. Триває судове засідання, яке, ми сподіваємося, має хорошу перспективу. Вона не знаходиться в місцях позбавлення волі, має право вільного пересування. Суд триває, де все розпадається. Такі ж есбеушники і шили цю справу, тому що їм треба було прозвітувати. Всі свідки, яких есбеушники просять, щоб вони давали свідчення, сьогодні від них відмовляються.
- Журналісти, які прийшли в професію до Майдану, вас згадають не у зв'язку з тим, що ви друга людина в Компартії України, а у зв'язку з одним епізодом, коли ви на трибуні ВР наполегливо душили Олега Ляшка. Чому ви його почали душити?
- Це особисте. Якщо б він не вживав слів, яких я в ефірі не можу повторити... це і стало причиною того, що він отримав те, що заслужив. Мені було ніяково, що я дозволив собі подібне, але я не шкодую.
- Чому вас колеги називали Саддамом Івановичем?
- Напевно, за те, що я дещо різко вимагав від своїх товаришів по роботі, по парламенту, партії виконувати те, про що ми домовилися. Я людина дуже організований і відповідальний. Я не люблю, коли хтось запізнюється, коли хтось щось обіцяє і не виконує. Я не люблю, коли мене або інших обманюють свідомо і видають бажане за дійсне. Можливо, такий надмірно прискіпливий характер, і деякі називали мене таким ім'ям.
- Ви в українській політиці були з початку незалежності. Ви багато насильства бачили в українській політиці?
- Поза всяким сумнівом. Якщо не відверте фізичне насильство, було постійне насильство...
- А давайте про фізичне насильство.
- Давайте згадаємо ті трагічні події, що були в 2013-2014 рр ..
- Я маю на увазі між депутатами.
- У більшості випадків, ті гарячі події, які були досить часто в стінах парламенту, і сьогодні вони тривають, доходили до досить великий рукопашної, до крові, але як тільки зникали камери, починалося братання. Із сесійної зали йшли в буфет і все там залагоджували. Вони не читають, на жаль, того, що беруть - вони працюють на камеру. Це не законодавці, а актори погорілого театру, кожному з яких хочеться якнайшвидше вискочити перед камерою.
- Спасибі вам.
- І вам спасибі.
Категория: Новости
Якщо б сьогодні постало питання прийняти закон "Ківалова-Колесніченка", я б без сумніву ставив його на голосування